Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

— Ось ваш рахунок, — сказала вона, передаючи Олександру квитанцію.

Він швидко пробіг очима суму і спокійно дістав кредитну картку. А я в цей час стояла, червоніючи, як варений буряк, і не знала, куди діти руки. Здавалося, що навіть консультант почала помічати мою ніяковість.

— Ви справжня щасливиця, — сказала вона, звертаючись до мене, коли Олександр вводив пін-код. — Ваш чоловік вас дуже кохає.

— Так, звісно, — пробелькотіла я, намагаючись не зірватися в істеричний сміх.

— Ось ваше кільце, — промовила Світлана, простягаючи коробочку Олександру. — Воно буде чудово на ній виглядати, правда?

Олександр кивнув, ніби захоплюючись цією думкою. Йому подобається таке? Я думала, він повинен ненавидіти, все що пов’язане зі шлюбом, раз не хоче справжнього.

— Так, воно просто ідеальне, — промовив він. — Дякую вам, Світлана.

— Нема за що, — відповіла консультантка, усміхаючись. — Бажаю вам щасливого спільного життя.

Але фіктивного…

Олександр відкрив коробочку та дістав кільце. Я відчула, як серце починає битись швидше, і руки трохи затремтіли.

— Дано, простягни, будь ласка, руку, — сказав він тихо, але впевнено.

Я послухалася, хоч і відчувала себе вкрай ніяково. Він дістав кільце, і я побачила, як воно ще більше сяє в його руках.

— Ти готова? — запитав він, дивлячись мені прямо в очі.

Я кивнула, хоч від хвилювання ледь не забула, як це робиться. Його пальці обережно взяли мою долоню, і я відчула тепло його дотику. Незважаючи на те, що це було просто формальність, його дотик був неймовірно ніжним, і я не могла не помітити, як від цього стало трохи спокійніше. Олександр повільно, майже урочисто, надів кільце на мій палець. Воно ідеально підійшло, ніби було створене саме для мене. В цей момент я забула про всі свої сумніви та хвилювання. Здавалося, що час зупинився, і все, що мало значення, це цей момент.

Я підняла очі на Олександра і побачила в його погляді щось більше. В його очах з’явилася якась тепла іскра, яка змусила мене відчути себе особливою. Він так добре грає.

— Вітаю тебе, моя наречена, — тихо промовив він, злегка усміхаючись.

Мої губи невпевнено склалися в усмішку у відповідь. В голові вирували думки, але жодна з них не могла передати те, що я відчувала в цей момент.

— Дякую, Олександре, — прошепотіла я, не відводячи очей від його обличчя.

Світлана, побачивши нашу взаємодію, знову усміхнулася.

— Ви виглядаєте так гарно разом, — сказала вона. — Це буде чудовий шлюб, я впевнена.

Я ледве стримала посмішку. Ніколи б не подумала, що людей так легко обдурити, що вони вірять в справжність цього.

— Дякую, — прошепотіла я, намагаючись не дивитися йому в очі, щоб не показати йому, що ця ситуація почала робити мене вразливою. — Це так щедро з твого боку, Олександре.

— Це не щедрість, Дано, — заперечив він, заглядаючи мені в очі. — Тепер, коли ми з цим закінчили, можемо вирушати далі. Маємо багато справ.

Я кивнула, все ще відчуваючи легке запаморочення від всього, що сталося. Ми попрощалися з консультанткою, яка продовжувала усміхатися, немов вона виграла в лотерею, і вийшли з магазину.

Коли ми вийшли, я все ще відчувала легкий дискомфорт через те, що він витратив таку велику суму, але водночас не могла стримати задоволення від того, що це кільце буде моїм. Я усміхнулася, відчуваючи, як серце стискається від тепла і вдячності. Олександр був не лише моїм босом і фіктивним чоловіком, але й тим, хто піклувався про мене більше, ніж я могла собі уявити. Це було незвично та дивно.

Наступною зупинкою був салон весільних суконь. Коли ми увійшли, нас привітала консультантка Марія.

— Доброго дня! Як я можу вам допомогти? — запитала вона, уважно розглядаючи нас.

— Ми шукаємо весільну сукню, — пояснив Олександр. — Щось вишукане і неповторне.

Марія кивнула і почала показувати різні варіанти. Я спробувала кілька суконь, але жодна з них не здавалася мені правильною. Нарешті, консультантка винесла сукню, яка одразу привернула мою увагу. Це була класична сукня з білого атласу з довгим шлейфом і ніжними мереживними вставками. Вона була такою ж вишуканою, як і кільце, яке ми щойно купили. Але лякало те, що на них не було цінників. Це означало тільки одне, що вони всі дуже дорогі!

— Я хочу спробувати цю, — сказала я, вказуючи на сукню.

Марія допомогла мені вдягнути сукню, і коли я подивилася в дзеркало, не змогла стримати захоплення. Це було як втілення моєї мрії про весільну сукню. Я вийшла з примірочної, трохи нервуючи, щоб показати її Олександру. Він стояв біля вітрини, розмовляючи по телефону. Його вираз обличчя був серйозним, і я вирішила не заважати. Я зупинилася на мить, роздивляючись себе у великому дзеркалі, яке стояло поруч. Сукня дійсно була неймовірною. Вона облягала мою фігуру, підкреслюючи кожен вигин, і розсип діамантів на корсеті виблискував, ніби зорі на нічному небі. Якась частина мене навіть не вірила, що це я, така прекрасна, стояла тут зараз.

Через дзеркало я побачила, як Олександр повернувся і застиг. Його очі розширилися, і я побачила, як у його погляді з'явилося щось тепле і ніжне. А на обличчі з'явилася невловима усмішка. А потім він раптом сказав:

— Я передзвоню пізніше, — не зводячи з мене погляду, вимкнув телефон.

Він повільно оглядав мене, наші погляди зустрілися через дзеркало. Момент здався вічністю, коли ми мовчки споглядали одне одного, розділені лише склом. Від його пильного погляду у мене закалатало серце.  Це було дивне відчуття, але воно подобалося мені.

— Ну, як тобі? — запитала я, намагаючись не показувати своєї нервозності.

— Ти... ти виглядаєш неймовірно, — нарешті вимовив він майже пошепки, не відводячи від мене погляду. — Просто казково.

Олександр, цей завжди стриманий і серйозний чоловік, показав мені себе з іншого боку — теплий, ніжний і, здається, трохи розгублений. Я відчула, як мої щоки починають палати сильніше. Це була не та реакція, яку я очікувала від нього, і мене це трохи збентежило.