Читати книгу - "Незакохані, Viter"

Ангеліна сиділа на перерві, мирно гризучи яблуко, коли перед нею грюкнув підручник.

— Ого, ти що, вдарився головою об двері знань? — підняла брову вона, поглянувши на Ореста.

— Дуже смішно, — закотив він очі. — Нам призначили ще один виступ перед школою.

— Нам? — уточнила вона.

— Так, розумнице, нам, — скривився хлопець. — Уявляєш, ми так вразили всіх своїм останнім номером, що нас тепер усюди тягатимуть, як циркових мавпочок!

Ангеліна примружилася.

— А ти точно не жуйка? Бо приклеївся до мене, як жуйка до кросівка!

— Це ще комплімент чи вже образа?

— Щось середнє.

— Ясно, — Орест зітхнув. — Ну так що, коли репетируємо?

— Ти тільки що вирішив, що я тобі не подобаюсь, а тепер пропонуєш проводити разом ще більше часу?

— Ну, скажімо так… я все ще думаю, що ти занадто галаслива, але…

— Але?

— Але з тобою весело, — визнав він і відвів погляд.

Ангеліна хмикнула, схрестивши руки на грудях.

— Отже, тепер ми офіційно — цирковий дует?

— Тільки не кажи, що ти не кайфуєш від цього.

— Хм… Ну добре, — зробила вигляд, що думає, — може, трохи.

Вони ще трохи посперечалися, призначили час репетиції, і, як завжди, не змогли розійтися без словесної перепалки. Але в цей раз у повітрі між ними було щось нове – щось таке, що Ангеліна поки що не могла розгадати.