Читати книгу - "У тиші зникають, Taras Havrysh"

В тиші кабінету різко задзвонив телефон.

Начальник кинув погляд на екран.

«Лісник».

Він на секунду затримався, перш ніж підняти слухавку.

— Слухаю.

На іншому кінці почулося важке дихання, потім хрипкий, грубий голос:

— Цей бовдур знову ошивається біля Чорного лісу. Пора вже кінчати з ним.

Начальник зціпив щелепи, подивився на зачинені двері.

— Я ще від Артема не відійшов. Купа запитань, перевірок. А тут цілий столичний працівник… Ні, я поки проти.

— Ми ж уже один раз його ледь не познайомили з Творцем, — голос Лісника звучав зневажливо, майже насмішливо.

— Так, але цьому бовдуру пощастило.

Начальник провів рукою по обличчю, потираючи втомлені очі.

— Він так і не зрозумів, що йому пора назад у столицю.

Пауза.

Лісник глухо хмикнув.

— Ти ж розумієш, якщо він щось нариє і відправить це в столицю, нам усім кінець?

Начальник покрутив у пальцях запальничку, задумливо глянув на полицю з папками.

— Не переживай. Він у мене під наглядом.

— Сьогодні будеш на «Бенкеті»? — в голосі Лісника з’явилася єхидна посмішка.

Начальник повільно посміхнувся у відповідь.

— Ну звичайно. Я ж ніколи їх не пропускаю.

Він поклав слухавку.

На мить у кабінеті запала глибока тиша.

Потім начальник повільно потягнувся до тумбочки, дістав із неї пляшку коньяку, налив собі трохи в склянку.

Він дивився крізь рідину, що золотом виблискувала в світлі настільної лампи