Читати книгу - "Матір порядку, Михайло Небрицький"

У всіх присутніх «популярність» Кіри викликала дружні насмішки. Лісовий, не втримавшись, тихо промовив їдку фразу, чутну всім, крім трохи глухуватої старенької:

-Ось до чого техніка дійшла. Нашу Кіру Валентинівну і тут і там показують, – на це Михайлова лише пригрозила помічникові кулаком.

-Я, власне, чого до вас прийшла, – нарешті бабуся перейшла до суті візиту.

-Слухаємо вас, – слідча повернулася до неї, склавши руки на столі.

-Стосовно вашого злочинця, фотографію якого вчора показували.

Михайло, розуміючи серйозність ситуації, оперативно дістав із шухляди нотатник і ручку, приготувавшись до запису.

-Ви його впізнали? – перепитала Кіра.

-Так. Це Микола. Микола Остапов, – і хоча слідчі вже знали його ім'я, таким чином вони переконались, що жінка веде мову саме про того, кого вони розшукують.

-Що вам про нього відомо? Де ви його бачили?

-Розумієте... Цей хлопець до сьогоднішнього ранку знімав у мене кімнату. Хороший хлопець, спокійний. Я спочатку, щоправда, подумала, що він якийсь бандит. Лисий такий, ніс кривий, наче колись був зламаний.

-І з бородою? – запитала поліцейська.

-Пів року тому, коли він заселявся, ще був без бороди. Вона у нього потім відросла.

-Продовжуйте. Що вам про нього відомо? – в розмову втрутився СБУшник, виявляючи свою професійну зацікавленість до справи.

-То ж я й кажу. На вигляд – бандит, а насправді дуже ввічливий хлопець. Тихий. Завжди платив вчасно.

-Ви сказали, що він винаймав у вас кімнату до сьогоднішнього ранку. А де він тепер? – поставила запитання Михайлова.

-Так. Винаймав до цього ранку. Річ у тім, що в моїй кімнаті стоїть телевізор. Я його вмикаю і дивлюсь цілий день. Що ще в моєму віці робити? То ж вчора ввечері я увімкнула вечірні новини, а там вас саме показують, – звернулась вона до Кіри. – Ви там кажете, що ловите якогось злочинця. І на екрані з’являється фотографія цього хлопця. Дивлюся – а це ж Колька. Я його тоді покликала, кажу: «Ходи-но подивись! Тебе показують!». Він підійшов і каже: «Та ні, Віро Антонівно, подивіться уважніше – зовсім не схожий». Я окуляри одягла, придивилась – начебто він. Тільки без бороди. А він мені каже, що зовсім не схожий. Я вже занепокоїлась, що впустила до себе злочинця. А потім, коли ви сказали, як його звати: Намаз чи Насреддін, чи як його – то я заспокоїлась.

-Назиат.

-Так. Точно. Араб якийсь?

-І що було далі?

-Ну, програма закінчилась, і він пішов до своєї кімнати. Я телевізор вимкнула, вже збиралась спати. Вийшла до кухні, проходжу повз його кімнату і чую, як він із кимось розмовляє. Ви не подумайте, я підслуховувати не люблю. Але просто він сказав дещо, і мені стало цікаво.

-Що саме? – Михайло вже притиснув стрижень ручки до аркуша.

-Він комусь сказав: «Алло! Це ви здаєте квартиру?»

-Цікаво, – поліцейські перезирнулись між собою та кинули погляд на офіцера спецслужби, який лише уважно слухав розповідь пенсіонерки.

-Більше ви нічого не чули? – запитала Михайлова.

-А далі він назвав адресу: Промислова, будинок 3, квартира 25.

Михайло швидко записав до нотатника адресу.

-А потім що?

-А потім я лягла спати. Вранці прокидаюсь, а його вже немає, і речі він теж забрав. При тому, що до наступної сплати ще три тижні. Ну, тоді я й зрозуміла, що це насправді його вчора показували. І тому одразу до вас прийшла. Господи, аж моторошно, що я під одним дахом зі злочинцем жила.

-Цікаво. Отже, ви точно почули: Промислова, 3, квартира 25? – Лісовий перепитав свідка.

-Так! Ось, я ще й записала одразу ж. Самі розумієте, в старості пам’ять вже не та, тому я все важливе записую, – бабуся витягла з кишені клаптик зошитного аркуша, на якому була зазначена та сама адреса.

-Дякуємо вам. А скажіть, ми можемо оглянути його кімнату? Ну, точніше, ту, де він мешкав, – звернувся до старенької Найда, натякаючи всім присутнім, що оглядом колишнього місця проживання підозрюваного займатиметься «контора».

-Звісно. Все, чим можу допомогти – всім допоможу. А то ще, не дай Боже, подумаєте, що я у себе бандита переховувала. До речі, я так і не зрозуміла, а в чому його звинувачують? Якусь державну таємницю розголошує?

-У зазіханні на спокій громадян, – вимовив фразу, яка ні про що не говорила бабусі, підполковник.

-Тероризм, – більш конкретно, хоч і не зовсім вдало, додав Михайло.

-Матінко рідна... – жінка схопилася руками за щоки, похитавши головою. – Він когось підірвав?

-Це поки що в інтересах слідства розголошувати не можемо, – Найда кмітливо підтримав правоохоронців в ситуації, що склалась.