Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Андрій біг провулком і шукав поглядом будинок, у якому міг заховатись вампір із своєю жертвою. Він не повинен бути далеко. Десь тут є покинутий будинок із… вікном до місяця. Цей збоченець любить спецефекти. Андрій зло посміхнувся, якщо він не встигне і цього разу, то… він просто не зможе…
Ось воно! Привідкриті, похилені двері і розбите велике вікно якраз навпроти. Він бачить місячну пляму на підлозі і чоловіка, який обережно тримає жінку.
Андрій закляк, побачене нагадувало кадр із старого кінофільму, чорно-біле, далеке і не справжнє. Чоловік нахилився над жінкою і Андрій отямився. Вона ще жива, вампір поруч і це саме та можливість, щоб нарешті покінчити з усім.
Чоловік вбіг до середини на ходу витягуючи пістолет із срібними кулями. Навіть якщо не вб’є з першого пострілу, то допоможе виграти час, а у пораненого вбивці не буде шансу врятуватись.
Вампір тримав свою жертву, як ляльку і, здавалось, не чув і не бачив нічого навколо. Він справді пив кров з її шиї. Андрієві до горла підступила гіркота, а шлунок нагадав, що він майже нічого не їв цілий день.
– Відпусти її!
Вампір повільно повернувся, їх погляди зустрілись і Андрій вперше по-справжньому злякався. Очі вампіра світились червоним, а коли він усміхнувся, з кутиків губ потекли струмочки крові. Андрій вистрелив сподіваючись, що не поранить жінку. Вампір смикнувся і відпустив її. Але перш ніж Андрій встиг вистрелити ще раз, вампір вже стояв перед ним і від його погляду тіло заціпеніло.
– Ти справді думаєш, що мене можна так просто вбити? Я був про тебе кращої думки.
– У мене… ще… цілий… арсенал…
Андрієві ледве вдалось вимовити кілька слів. І тіло, і голос, і навіть думки здавались йому чужими.
– Оскільки ти чекав цієї зустрічі багато років, я дозволю тобі вибрати зброю.
Заціпеніння зникло, але Андрій не міг відвести погляд – пропозиція здавалась пасткою. Але вампір чекав і Андрій повільно дістав із сумки кілок і так само повільно опустив її з плеча на підлогу. А потім кинувся на нього. Вампір був так близько, що Андрій ні секунди не сумнівався – кілок ввійде у серце швидко та легко. Натомість він мало не впав, а за спиною почувся сміх.
– Невже ти не вигадав нічого кращого?
Андрій різко повернувся і в ту ж мить потужним ударом його відкинуло до стіни. Тіло паралізувало від болю, але перш ніж він впав на підлогу, вампір схопив його за горло і просичав у обличчя:
– Ти жалюгідний, але я не вб’ю з двох причин: хочу знати, чи у тобі ще залишилась совість і мені цікаво спостерігати, як ти намагаєшся впіймати мене. Мушу визнати ти мене майже вразив. А зараз вибач, вечеря холоне.
І вампір вдарив його головою об стіну.