Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

 Схоже, Емі у цих коридорах орієнтувалася краще, ніж 1048. Вона так поспішала, що вибігаючи з кімнати вдарилася головою. Залізний сказав: Вухастику погано, ми в операційну, захочеш нас знайти, іди слідами з крові". Тоді це здавалося постим завданням, та зараз він зрозумів, що кров тут була усюди.

На цьому рівні було так порожньо... Аж занадто. Раптом у коридорі з'явився якийсь чоловік. Побачивши його, ведмедик одразу заховався. Незнайомець спинився та увімкнув рацію.

— Берсерки, якого дідька двері на вищі рівні закриті, прийом?!

— Пробачте, лікарю Картер, нам майже вдалося евакуювати вчених та безпечних об'єктів, але тут вирвався Старий і...

— Якщо вже вирвався, нащо перекривати двері, прийом?

— Щоб решта на повиривалася, прийом.

— Ваша робота  — їх затримувати, як вийдуть то спіймаєте, з цим не має бути проблем, прийом.

— Ви праві. Добре, ми разблокуємо двері, але відкрити їх можна буде лише карткою.

— Як він це зробить, якщо світла немає?  — Втрутився спецпризначенець по той бік.

— Живлення на четвертому рівні було відновлено пів години тому. Прийом.

— Тобто ви... але ж ви не електрик. Прийом.

— Я психіатр. Навіть якщо ви забуваєте, що деякі хвороби лікуються струмом, ви маєте здогадуватися, якими непердбачуваними бувають хворі. Прийом.

— Тобто оті психи, замкнені у власних палатах, могли зіпсувати проводку? Прийом.

— Це ще дібниці. Вони усі там були не від світу цього, особливо чотири ікси. Прийом.

— Ви могли б навести конкретніші приклади, а не просто вимагати, аби усе зробили по-вашому. Прийом.

— Усе це було викладено у моєму рапорті, у мене немає часу повторювати, а ваша робота ще не скінчилася, тож годі патякати, кінець зв'язку!

Коли цей дивак нарешті пішов, 1048 почав шукати матеріали для ремонту Марка, і, назбиравши повну сумку усякої всячини, поліз у операційну вентиляцією.

"О ні, тільки не знову"  — подумав Плюшевий, коли відчув, що до нього підбирається чергова галюцинація.

***

Один з цих бугаїв добряче вдарив її. Навіть у темряві вони примудрялися ловити втікачів. Як це було складно: зламати замок голкою, яка застрягла у руці після процедури, попросити Артиста викрасти у сторожа ключі, зламати електрощиток. Добре, що охоронець спав, та лікарі зреагували миттєво.

Соломку, ту дівчину, що розмовляє з відображенням, спіймали. Історика теж, і Тринадцятого схопили. Рудоволоса медсестра стоїть перед входом, що ж, план треба змінювати, крутити, наче кубик Рубіка.

Звертаючи праворуч, дівчина знову наштовхується на медсестру, на цей раз чорняву, вона хапає Емі та вводить снодійне, але тінь кидає нахабну дівчину до стінки. Знову коридор, попереду вікно. Колись тут була каталка, тепер довелося бігти, та результат не змінився: усе почало пливти перед очима, позаду чулися крики лікарів, та раптом лікарня зникла, перетворилася в один з коридорів зони.

***

Перед нею стояв чоловік у фраці з деформованими кінцівками. Він був лисим, за вийнятком декількох волосин, що були більш схожі на голки. Попри свою зовнішність S.C.P. поводився доволі ввічливо.

— Я чув, як сюди йшли люди, багато людей, та нікого не бачив. Це добре, що хтось все ж вирішив зайти до мене у гості.

— У гості...  — Емі пам'ятала уривки слів, щось  про здорованя у фраці, та що саме, забула.

— Ти ж не пройдеш повз? Це було б не ввічливо.

— Гаразд.  — Відповіла дівчина, намагаючись пригадати, за чим сюди прийшла.

Він жив у камері, що нагадувала будинок, а предмети декору наче вкрали з палацу. Господар точно полюбляв світське суспільство, елегантність, а ще касети з усіма можливими фільмами.

— Тобі тут щось сподобалося?

— Просто фільми знайомі, деякі з них батьки дивилися на вихідних.

— Це класика, тут зібрані усі шедеври, проте перлина моєї колекції, звісно ж "Мовчання ягнят".

— Ніколи про такий не чула.

— Як так? Не хвилюйся, матимеш час його подивитися, проте я раджу почати з іншого, "Непрохані гості", там знімався один дуже талановитий актор, був би дуже вдячний, якби ти порівняла його з героєм вищезгаданого "Мовчання ягнят".

S.C.P. з гордістю дістав касету і вставив її у приймач. Події відбувалися у цьому "домі", та телевізор працював з перебоями, тож розгледіти обличчя було важко. Спочатку когось штовхнули у двері і він намагався сховатися, та господар швидко йогознайшов. Потім гість чкурнув кудись і на цьому фільм скінчився.

— Я не вловлюю сенс...

— Більшість фільму довелося вирізати, через погану гру актора.

— То як щодо того, аби показати його повністю?

— Не люблю відмовляти, та нажаль це неможливо. Скажи, а ти не зголодніла?