Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

-Жартівник. До речі сьогодні має прилетіти твоя кохана.- кажу я з нотками ревнощів.

-Ревнуєш?- питає.

-Чого б це? Наше минуле залишилось в минулому. Я живу далі.- кажу я задерши голову.

-Добре, добре. Що з ногою? Вона дико болить?- питає намагаючись підняти ногу.

- Зараз тобі вколють ліки. Ще болітиме деякий час.- кажу я.

-Добре, моя лікарко. Сподіваюсь на твої старання.- і підморгує мені.

В цей час до палати заходить Валентина.

-Синку, ти як?- питає мама, кидаючись до ліжка.

-Мамо, вже все добре. Не переймайся.- каже Андрій.

Залишаю матір і сина вдвох, а сама виходжу. Так минає день. Увечері ж до мого пацієнта приходить відвідувачка. Я вже збираюсь додому. Ревнощі колять серце, тому йду на вихід, щоб не бачити  закоханих. На вулиці зустрічаю Жанну.

-Привіт. Ти як?- питає подруга.

-Нормально. Тримаюсь. Щойно приїхала дівчина Андрія, чи то наречена. – кажу розлучено.

-Ревнуєш? Значить досі кохаєш.- каже Жанна свій висновок.

-Нікого я не кохаю! Просто мені складно. Голова каже одне, а серце інше.- кажу я.

-Іди обійму.- каже Жанна та обіймає. –Кохання складна штука. Легко буває лише тому, хто нічого не відчуває.- каже подруга.

В мене сьогодні дощовий день, тож є час для творчості. Дякую, що підтримуєте зірочками.

Ваша ІРЕН ВАСТРО