Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Ще деякий час після зізнання Кая і важкої розмови вони залишалися в чужій країні. Але щось у них змінилося. Лея більше не тікала. Вона тримала його за руку, як колись, ніби боялася відпустити. Вони гуляли вузькими вуличками, яких ще не бачили, сиділи на лавках і мовчки вдивлялися в захід сонця, ходили в улюблену кав’ярню й ніби вчилися знову — любити, прощати, довіряти.
Лея все ще ховала свої емоції, але була поруч. Вона намагалася бути лагіднішою, спокійнішою, уважнішою до нього. Кай помічав це, хоча біль від його зради ще жив у її очах. Вони обидва знали — відновити стосунки буде складно, але обоє хотіли цього.
І от одного вечора, сидячи на березі невеличкої річки, Кай мовив:
— Може, повернемось додому?
Лея мовчки кивнула. У її погляді не було сумніву. Вони обоє знали — вже час.
Вони зібрали все необхідне, попрощались із кількома людьми, які стали частиною їхнього закордонного життя, і сіли в автобус. Удвох. Без нікого зайвого. Без шуму, без сварок. Тільки вони.
Дорогою Лея заснула в нього на плечі. Коли прокинулася — Кай уже спав у неї на колінах. Його коротке волосся лоскотало їй долоню. Вона несвідомо гладила його, ковтаючи сльози.
"Як я могла його відштовхнути?.. Якби він не витримав… я б його втратила. Назавжди. А він лишався. Завжди лишався."
Її серце стискалося від болю й водночас тепла. Вона не знала, що чекає на них попереду, але точно знала одне — Кай і є її дім.