Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

З часом Лея трохи заспокоїлася. Сльози вже не текли так рвучко, але біль залишався. Він осів десь глибоко, важким тягарем, і не відпускав. Вона мовчки сиділа поруч з Каєм, дивилася у вікно, ніби намагаючись там знайти відповіді, яких не могла знайти в собі.
Вона знала: частина провини — її. Вона сама відштовхувала, вона була байдужою, грубою, втомленою... Вона зникала, коли він залишався. І хоч його вчинок залишався болючим, вона відчувала, що несла свій хрест у цій історії теж.
Її душа боліла. Але вона не хотіла показувати це Каю. Вона вже сказала, що готова пробачити. Вже дала зрозуміти, що хоче зберегти їх. І тому щодня вона вдягала усмішку, навіть коли всередині себе розпадалася на шматки. Вона вчилася заново — довіряти, відчувати, говорити ніжно. Вона хотіла заслужити його любов знову, хоч і не була певна, чи має на це право.
Та вночі, коли він спав поруч, Лея лежала з відкритими очима і знову й знову в голові прокручувала його слова. Вона ненавиділа себе. Її думки були важкими, холодними, як лід. Вона дивилася на свої руки й думала: "Цими руками я відштовхнула його. Цими словами я розчавила його віру. Я сама штовхнула його в обійми іншої. Хто ж я після цього?"
І навіть коли він обіймав її, вона іноді відчувала, ніби не заслуговує цього тепла. Противна сама собі, вона карала себе щодня мовчки. Та попри все — вона залишалася. Бо кохала. І вірила, що, можливо, одного дня знову навчиться бути щасливою.