Читати книгу - "Фатальне благословення, Луїза Пенні"

— Навіщо? Хіба в тебе недостатньо роботи протягом року? Чи, може, ти страшенно хочеш утекти від сім’ї на Різдво?　

— Ну, знаєш, якби я міг, я б переїхав до свого офісу і жив на каві з автомата. Удома мені немає життя, і моя сім’я мене зневажає.　

— Мені розповідали про твої проблеми, Армане. Чесно кажучи, я тебе теж не поважаю.　

— А я тебе.　

Чоловіки всміхнулися.　

— Я хотів би, щоб хтось зробив таке саме для мене, Марку. Причина досить проста й егоїстична. Якби мене вбили, хотілося б думати, що справа не залишиться нерозкритою. Що знайдеться людина, яка не пошкодує зусиль. Як я можу відмовити в цьому бажанні іншим?　

Все було просто. І правильно.　

Марк Брот потиснув велику руку Ґамаша.　

— Домовились, Армане, згода.　

— Згода, Марку. І якщо з тобою щось трапиться, справа не залишиться нерозкритою.　

Попри надзвичайну простоту, із якою Ґамаш вимовив ці слова, Брот здивувався тому, наскільки вони були для нього важливими.　

І ось уже кілька років поспіль вони зустрічалися на парковці біля штаб-квартири Сюрте, щоб, за іронією долі, на День подарунків обмінятися коробками. І кожного другого дня Різдва Арман і Рейн-Марі відкривали ті коробки й шукали в них убивць.　

— А ось це вже дивно. — Рейн-Марі опустила своє досьє і піймала погляд Ґамаша. Вона всміхнулася і продовжила: — Ось справа, що сталася лише кілька днів тому. Цікаво, як вона потрапила до цього стосу.　

— Різдвяний гармидер. Хтось, мабуть, помилився. Давай її мені, кину у вихідний лоток.　

Він простягнув руку, та Рейн-Марі вже знов занурилася в читання. За мить він опустив руку.　

— Вибач, Армане. Просто я знала цю жінку.　

— Не може бути! — Ґамаш відклав своє досьє вбік і підійшов до Рейн-Марі. — Звідки? Що це за справа?　

— Вона не була мені подругою, ми не були знайомі. Ти, мабуть, теж її пам’ятаєш. Та торбешниця біля автовокзалу на вулиці Беррі. Знаєш, та, на якій була купа лахів у будь-яку погоду. Вона сиділа там роками.　

Ґамаш кивнув.　

— Одначе поки що цю справу не можна вважати нерозкритою. Кажеш, вона померла лише кілька днів тому?　

— Її вбили двадцять другого. І це дивно. Її знайшли не на автовокзалі. Вона опинилася на вулиці де ла Монтань, біля «Огілві». Це добрих… скільки? Десять — п’ятнадцять кварталів звідси.　

Ґамаш повернувся на своє місце й став чекати, спостерігаючи за Рейн-Марі, яка читала далі. Кілька пасом сивуватого волосся падало їй на чоло. Рейн-Марі було трохи за п’ятдесят, і вона видавалася вродливішою, ніж тоді, коли вони одружилися. Вона майже не користувалася косметикою, її влаштовувало обличчя, яке їй подарувала природа.　

Ґамаш міг сидіти цілий день і дивитись на неї. Іноді, забираючи Рейн-Марі з Національної бібліотеки, він навмисне приїжджав раніше, щоб подивитися, як вона працює, як, схиливши голову, із серйозним виразом обличчя переглядає історичні документи та робить нотатки.　

А потім вона підводила очі й помічала, що Ґамаш спостерігає за нею, і її обличчя розпливалося в усмішці.　

— Її задушили. — Рейн-Марі опустила папку. — Тут сказано, що її звали Елль. Прізвища немає. Я не можу в це повірити. Це зневажливо. У поліції навіть не потурбувалися дізнатися її справжнє ім’я, тому називають «Вона»[53].　

— Це важко зробити, — зауважив Ґамаш.　

— Напевно, саме тому малята з дитсадка не працюють детективами у відділі вбивств.　

Він не втримався і розсміявся на її слова.　

— Вони навіть не намагалися, Армане. Поглянь на це. — Вона підняла досьє. — Це найтонша папка. Для них вона була просто жебрачкою.　

— Хочеш, аби я спробував?　

— А ти можеш? Навіть якщо ти лише дізнаєшся її ім’я.　

Він знайшов коробку з матеріалами справи Елль, складену в купі з іншими справами Брота біля однієї　зі стін його кабінету. Гамані надів рукавички і почав витягати вміст коробки, розкладаючи по підлозі. Незабаром на підлозі виросла гора прогірклого, прілого одягу, а сморід стояв такий, що затьмарював навіть запах їхнього блакитного сиру.　

Поруч з одягом лежали старі газети, зім’яті й брудні. Ґамаш підозрював, що їх використовували для захисту від жорстокої монреальської зими. Він знав, що друковане слово має велику силу, але воно навряд чи здатне протистояти негоді. Рейн-Марі приєдналася до нього, і разом вони стали ретельно оглядати речі з коробки.　

— Схоже, вона буквально оточила себе словами, — промовила Рейн-Марі, беручи до рук книжку. — Газети для утеплення і навіть книжка.　

Розгорнувши її, вона почала читати навмання:　

Хтозна-коли покійна, похована в іншому місті, моя мати ще досі мене не полишила.　

— Можна подивитися? — Ґамаш узяв книжку й подивився на обкладинку. — Я знаю цю поетесу. Я з нею зустрічався. Це Рут Зардо. — Він іще раз поглянув на обкладинку. «Я — СУПЕР».　

— Та, що з того маленького села, яке тобі так сподобалося? Вона одна з твоїх улюблених поетес, чи не так?　

Ґамаш кивнув і прогорнув сторінки на початок.　

— Такої я не маю. Напевне, нова. Не думаю, що Елль навіть читала її.　

Він подивився на дату видання й помітив напис: «Від тебе смердить. З любов’ю — Рут».　

Ґамаш підійшов до телефону.　

— Це книгарня «Огілві»? Я телефоную, щоб дізнатися про… так, я почекаю. — Він повернувся до дружини й усміхнувся. Вона наділа гумові рукавички　й потягнулася до маленької дерев’яної скриньки, яка теж була серед доказів. Простенька й потерта. Рейн-Марі перевернула її й побачила чотири літери, приклеєні до денця.　

— Що ти про це думаєш? — запитала вона, показуючи її Арману.　

В KLM　

— Вона відкривається?　

Рейн-Марі обережно зняла кришку і зазирнула всередину. Побачене її ще більше спантеличило.　

Там було повно літер алфавіту.　

— Чому б вам не… так, алло? — Він вибачливо підняв брови. — Я дзвоню щодо останньої книги Рут Зардо. Так. Багато людей? Розумію. Що ж, merci.　

Він поклав слухавку.　

Рейн-Марі висипала вміст скриньки на стіл і тепер розкладала його в акуратні купки.　

Купок було п’ять: літери С, В, K, L і М.　

— Такі самі, як і на дні, окрім С, — зауважила вона. — Чому саме ці літери і чому великі?　

— Гадаєш, це важливо, що літери всі великі? — запитав Ґамаш.　

— Я не впевнена, але знаю з документів, з якими працюю, що, коли використовується серія великих літер, кожна буква означає слово.　

— Наприклад, RCMP[54] або DOA[55].　

— Ти завжди залишаєшся копом, але ідея правильна. Приміром, «Я — СУПЕР», — вона вказала на книжку Рут, що лежала на столі