Читати книгу - "Зіграй зі мною, Ліана Меко"

Те, що зробила величезну непоправну помилку, Ріка зрозуміла майже одразу - коли, тікаючи зі злощасного Чайкиного ломбарду, потрапила під колеса машини. Уже тієї миті, відчуваючи, як рветься шкіра, ламаються кістки, лопаються судини, зісковзуючи свідомістю в темряву, вона не боялася болю і не намагалася його уникнути, їй на думку спало виразне усвідомлення, що це - покарання за її помилку. Карма. І це - тільки початок: вона ще не раз пошкодує про те, що стала на криву доріжку.

Вона не пам'ятала, як Макс дотягнув її до будинку, не пам'ятала ні кольору машини, яка збила її, ні обличчя водія. Але це було й не важливо. Вона була переконана - той біль вона заслужила.

Макс, дивлячись на неї - переламану, напівживу, - божеволів від переживань. Вмовляв звернутися до свого приятеля - студента медколеджу, адже в лікарню не можна: розкриють їх миттєво, і опиняться вони обидва або за ґратами, або на колінах перед Чайкою. Ріка хоробрилася, відмовлялася, терпіла, і сама не змогла б точно сказати - трималася через те, що боялася бути викритою, чи просто карала себе за скоєне.

Сама думка про те, щоб витрачати ці бридкі гроші здавалася нестерпною. Але сьогодні своїми власними руками, своєю дурістю, своїми необачними діями вона загнала себе в безвихідну ситуацію.

Ну навіщо вона поперлася до Шаргородського того ж дня? Ну чому не стрималася? Ледь не загнулася на його руках, вплутала мажора в цю ідіотську історію. Треба було почекати, отямитися, і вже потім у школі жбурнути в пику його дурну подачку. Але ні ж, вона вчинила імпульсивно, і тепер у боргу в мажора.

Тепер їй не залишається нічого іншого, як розрахуватися з ним краденими грошима. Адже бути винною мажору - набагато гірше, ніж мучитися сумлінням.