Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Це неймовірно, Має!- вражено кажу. Якби Ві була тут, вона б вже засипала її компліментами.- Тільки мені здається, що тобі буде холодно. На вулиці піднявся вітер,- підходжу до своєї шафи та витягує звідти, свою улюблену сорочку. Я ніколи не давала комусь свої речі, крім сестри. Простягаю їй, вона спочатку здивовано дивиться, а потім розгублено бере.

-Дякую,- дівчина обіймає мене. Я не дуже люблю тактильність з кимось іншим, крім рідних. Але обійми Маї, такі рідні та спокійні. Вона натягає на себе сорочку та ще раз дивиться на себе в дзеркало.- Ви впевненні?

-Мені здається, тобі слід частіше думати про те, чого ти хочеш сам і менше турбуватися про те, чого хочуть інші й що вони про тебе думають,- кажу прямо. Бачу як дівчина гордо підіймає голову та обертається до нас.

-Ти права, я готова можемо йти,- відповіла.

-Ви біжіть, я вас пізніше дожену. Хочу зателефонувати рідним,- кажу посміхнувшись. Дівчата кивають та виходять. Я витягаю телефон, і набираю номер брата. Гудок, другий, третій. Далі я скидаю дзвінок. Вони дістали! Якого чорта вони не можуть підняти трубку?

    Виходжу на вулицю, коли доходжу до сходів які ведуть в університет, і як на зло підіймається вітер. Моє волосся яке було гарно вложене, тепер піднялося в верх. Ще й всі зошити порозліталися. Лаюся французькою, і пробую позбирати все. 

-Колючко,- кличе знайомий голос. Дідько! Це нахаба. Обертаюся до нього обличчям, і дарую йому свою фальшиву посмішку.- Тримай.

     Хлопець віддав мені ще один з моїх зошитів. Він оглядає моє обличчя, якимось незрозумілим поглядом. Я дивлюся прямо йому в очі, і ледь не тону в них. Дідько, ці очі зводять мене з розуму! 

-Дякую,- розгублено кажу. Я ще ніколи в житті не відчувала себе такою розгублено.

-Та ти що, сама колючка, вміє дякувати,- посміхаючись каже хлопець. Ні він справді придурок! На його коментар тільки фиркаю і йду. Відчуваю, що нахаба прямує за мною. І весь час пропалює мене очима. 

     Коли ми доходимо до потрібної аудиторії, мені на телефон приходить повідомлення.

Даня: Чекай на нас.

     Що? Що це в біса означає? Як це чекай на нас? Щось я не розумію, вони що збираються приїхати?

- Все нормально?- запитує Гліб. Я підіймаю свій погляд на хлопця й киваю. Він насуплено дивиться на мене, а я просто задумлено дивлюся в бік. - Гаразд, заходь.

     Він відкриває двері, і пропускає в аудиторію. Ми заходимо і я сідаю на середній ряд. Не одразу помічаю, що біля мене сів нахаба. Помічаю це тільки тоді, коли він починає гортати мій зошит.

-Що ти ро..- не встигаю закінчити як заходить викладач. 

-Після пар поговоримо,- каже хлопець. Що? Навіщо? Нічого не відповідаю, а просто киваю. Все ж таки мені цікаво, що він хоче.

       На перервах між парами, я зустрічалася з дівчатами. Мая розповідала, як всі були в шоці від вигляду дівчини. Вона справді була щаслива. Ця дівчина це справжнє добро! 

-Уявіть просто! Всі хлопці оглядали мене з ніг до голови,- скривлено сказала дівчина. Напевно їй це не до вподоби. Розумію, я також не люблю багато уваги.

-Це ж класно, Май,- захоплено каже Діна. Вона дуже хороша подруга! Це можна зрозуміти по її очах, які щиро раділи.

       Після пар я знову зустрілася з дівчатами. Навіть вже забула, що мала поговорити з нахабою. Але він сам нагадав про себе.

-Колючко, почекай,- бачу, що хлопець спускається. Біля нього ще йдуть двоє. Один блондин, з голубими очима, а другий брюнет з зелено-карими. Десь я вже бачила такі.- Мая...

      Хлопець здивовано дивиться на неї, і не може слова вимовити. Інші хлопці також перевели погляд неї. Щось в очах блондина промайнуло, коли він оглядав її з ніг до голови. Щічки дівчини почервоніли.

-Любий братику, хоть ти слово скажи,- звертається Діна до брюнета. Він її брат? Точно, в них ідентичні очі!

-Це бомба, Має,- сказав хлопець посміхавшись. Дівчина скромно посміхається, і заправляє передні пасма за вушка.- Я Дем'ян,- приставився хлопець. Я кивнула.- А це Єгор,- Дем'ян киває на блондина. Він досі не може відвести погляду від Маї.

-Я Кіра, приємно познайомитися,- кажу ввічливо.- Гліб, ти хотів про щось поговорити.

       Тільки хлопець хоче щось сказати, як мене кличуть.

-Агеєнко!- не може бути! З біса два, це не може бути він!

***

    Всім привіт) Дякую кожному за вподобайку, і за те, що додаєте мою книгу в бібліотеку🥰 Мені дуже приємно це бачити, це надихає🥰 Всім гарного дня, або вечора, і гарного прочитання😘