Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

У своїй капітанській каюті Катрін сиділа нерухомо, згорнувши ноги під себе, заглиблена в думки, які гули в її голові гучніше за морський прибій. На столі перед нею лежала складена карта, але її очі не бачили ліній та берегів. Вони заглядали вглиб пам’яті — туди, де ще жевріло слабке світло минулого.

«Чи впізнав мене Шарль?.. Малоймовірно. Колись перед ним стояла інша — та, що носила відкрите обличчя й відкрите серце. Але вона — мертва. Її поховали в зраді. Тепер я — не Катрін. Я — Чорний Янгол. І ніхто, навіть він, не зіб’є мене з курсу. Навіть якщо доведеться битися з ним… що ж, хай переможе найсильніший».

Її пальці стиснули бронзову фігурку кішки. Потім вона рішуче підвелася. Її рухи були швидкими, точними, як у хижака, що виходить на полювання. Хвилі темного волосся були заплетені у високий хвіст. Маска лягла на обличчя — не просто аксесуар, а частина її сутності.

На палубі зустрів її Джойс, один із найстарших піратів екіпажу. У його очах світилася повага, а в голосі — щирість:

— Клянусь морем, капітане, я ніколи не думав, що жінка здатна так керувати кораблем! Ти не просто тримаєш нас укупі — ти тримаєш нас живими. Ми пишаємося тобою. А з тим графом… Ти все зробила правильно. Гнида він.

Катрін повільно звела на нього очі й хижо посміхнулася, з тим холодним блиском, який змушував багатьох ворогів тремтіти.

— Скажи, Джойсе… — її голос був низьким, майже шовковим, але з лезом у кожному слові, — …ти готовий до справжнього полювання? Готовий узяти королівський фрегат на абордаж і схопити графа? Його Високість, певно, добре заплатить за свою золотеньку іграшку.

Джойс голосно засміявся, але в його очах світилася лють.

— Капітане, ти веди — а ми вже знаємо, що робити! За тобою хоч у пекло!

— То рушаймо, — твердо сказала Катрін. — Підняти якір! Повні вітрила! Ми доженемо їх.

Невдовзі «Арес», стрімкий і легкий, ковзав хвилями, наздоганяючи масивний королівський фрегат, що плив вперед, роздувши вітрила. Біля борту до Катрін підійшов Жан, з тривогою в очах.

— Ти не боїшся… що він тебе впізнає?

Катрін не відразу відповіла. Вітер грався краєм її плаща, а погляд був спрямований у далекий горизонт.

— Ні, — нарешті сказала. — Нехай впізнає. Мені вже все одно.

Жан вдивився в її обличчя, і там, за твердістю, побачив щось більше. Любов. І ненависть. Вогонь і кригу водночас.

— Чорний Янголе! Дивись — ми їх наздоганяємо! — вигукнув він, показуючи вперед.

На обрії виринув знайомий силует — королівський фрегат.

— Приготувати гармати! Крюки — до рук! І запам’ятайте: живим беремо тільки графа! — її голос пролунав по всій палубі, мов удар грому.

— Слухаємо, капітане!

На фрегаті принца панувала напруга. Шарль де Борро стояв на капітанському містку з підзорною трубою в руках. Побачивши «Арес», він зітхнув, потираючи скроні.

«Вона швидка… і рішуча. Чортова жінка…»

— До гармат! — скомандував він. — Ми не здамося без бою!

— Але ж, Ваша ясновельможносте, ми не маємо шансів! — вигукнув один із матросів.

— Тоді вмремо з честю! — просичав Борро. — Краще загинути в бою, ніж жити з ганьбою.

Перші залпи «Ареса» були точними. Гармати глухо заревли, розірвавши повітря — ядра влучили в рею, уламки посипалися на палубу фрегата. Далі — ще один залп. Корабель захитався. І тоді — абордаж.

Перекинуті крюки та канати. Пірати ринули на палубу Його Високості, як буря. У руках — шаблі, на обличчях — гнів. Катрін теж перестрибнула через борт, і стала шукати очима графа. Її погляд зупинився на ньому: він, з окривавленою рукою, відбивався, мов поранений лев, але сили залишали його.

«Чому він такий красивий?.. Чорт забирай його!..»

Вона подала знак — пронизливий свист, знайомий кожному пірату.

— Хапайте графа! — вигукнула. — І на «Арес»!

Двоє з найсильніших піратів схопили де Борро, який, захеканий і змучений, вже не противився. Він лише перевів погляд на Катрін — і в його очах з’явилось щось, схоже на жах і… впізнавання?

Її обличчя залишалось під маскою — буквально і в переносному значенні. Безжальне, холодне. Вона кивнула.

— Залп! — наказала. — Нехай це буде прощальний подарунок від Чорного Янгола!

Гармати знову загриміли. Королівський фрегат почав повільно тонути. На палубі «Ареса» стояла Катрін. Її фігура чітко вирізнялася на тлі вогню й диму.