Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

— У таборі Арифджан, — сказала вона. — У Кувейті.

— Я знаю.

— Що?

— Ми перевірили, про всяк випадок.

— Про всяк випадок?.. — вона мало не всміхнулась. — О, то ви хотіли переконатися, що якимось чином я таки не вибралася додому, не застрелила сестру, а потім не повернулася до Кувейту, мабуть, аби чотири місяці почекати, а потім ще й убити свого чоловіка?

Кірс не відповів. Він і не мусив.

— Усе підтвердилося. У вас залізне алібі.

— Прекрасно, — сказала Майя.

Вона подумки повернулася до того дзвінка Джо. Сльози. Шок. Той дзвінок. Один чортів дзвінок став кінцем того Майїного життя, яке вона знала. Після нього вже нічого не могло бути так, як раніше. Неймовірно, якщо подумати. Ти летиш через півсвіту до якоїсь чортової діри, щоб воювати з божевільним ворогом. Думаєш, що саме там на тебе чатує небезпека, що справжня загроза — озброєні військові. Думаєш, якщо твоє життя розлетиться на друзки, то це станеться через РПГ,[18] чи СВП,[19] чи через фанатика з АКМ.[20]

Але ж ні. Ворог ударив, як вороги це часто роблять, звідки не чекаєш — зі сторони дому, добрих старих Штатів.

— Майє?

— Я вас слухаю.

— Офіцери, які розслідують убивство вашої сестри, вважають, що це було вторгнення до помешкання. Її… Ви знаєте деталі?

— Припиніть.

— Вибачте.

— Я просила не опікуватися мною.

— Я не опікуюсь, просто виявляю людяність. Те, що з нею зробили…

Майя знову дістала телефон. Їй хотілося побачити обличчя дочки, вона потребувала цього якоря. Але жінка зупинила себе. Ні. Не зараз. Не втягуй у це Лілі. Навіть таким невинним шляхом.

— Коли сталося вбивство, — копи також ретельно придивлялися до чоловіка Клер, вашого зятя… — він заповзявся щось шукати серед паперів.

— Едді.

— Так, Едвард Вокер.

— Він би цього не зробив. Він любив її.

— Підозру з нього зняли, — сказав Кірс. — Але тепер є потреба ближче придивитися до їхнього сімейного життя. Потрібен свіжий погляд на все.

Тепер Майя зрозуміла. Посміхнулась, але без тіні гумору чи тепла.

— І давно, детективе?

Він не підводив голову.

— Перепрошую?

— Давно ви знаєте про результати балістичної експертизи?

Кірс і далі читав справу.

— Уже певний час вам відомо, так? Про те, що Джо та Клер вбили з однієї зброї?

— Чому ви так вирішили?

— Коли ви прийшли до мене додому, перевірити мій «Smith and Wesson», припускаю, ви мали на меті переконатися, що це не знаряддя вбивства, що він не відповідає жодному з них.

— Це нічого не означає.

— Ні, але ви сказали, що більше мене не підозрюєте, пам’ятаєте?

Детектив мовчав.

— Це тому, що ви вже знали, що в мене ідеальне алібі. Ви знали, що мою сестру вбили з того ж револьвера. І знали, що я була за кордоном, коли застрелили Клер. Тоді ви ще не знайшли тих двох молодиків із лижними масками. Я могла б усе це вигадати. Але відколи ви мали доповідь балістиків, залишилося тільки зайвий раз перевірити, де я була з військом. І ви перевірили. Процедуру я знаю, це не один телефонний дзвінок. То давно ви маєте результати експертизи?

Голос його звучав тихо.

— Від похорону.

— Ясно. А коли ви знайшли Еміліо Родріґо та Фреда Кейтена й отримали підтвердження того, що я була в Кувейті?

— Учора пізно ввечері.

Майя кивнула — усе так, як вона думала.

— Ну ж бо, Майє, не будьте наївною. Я говорив уже, ми придивлялися до вашого зятя після того, як убили вашу сестру. І жодного сексизму, самі подумайте. Подружня пара. Наодинці в парку. На моєму місці, кого б ви запідозрили найперше?

— Особливо, — додала Майя, — якщо дружина служила в армії та, на вашу думку, маніячить зброєю?

Він і не намагався виправдовуватись. Але ж і не мусив. Він мав рацію. Завжди підозрюєш чоловіка чи дружину.

— То тепер, коли ми з усім цим розібралися, — сказала Майя, — що будемо робити?

— Шукатимемо зв’язок, — відповів Кірс, — між вашою сестрою та вашим чоловіком.

— Найбільший їхній зв’язок — це я.

— Так. Але не тільки ви.

Майя кивнула.

— Вони разом працювали.

— Саме так. Джо найняв Клер на роботу у своїй інвестиційній компанії. Чому?

— Бо Клер була розумницею, — навіть вимовляти її ім’я було боляче, — бо Джо знав, що вона працьовита, надійна і їй можна довіряти.

— І тому що Клер — частина родини?

— Так, але без протекціонізму.

— А як тоді?

— Буркетти серйозно ставляться до родини. Вони схожі на старий клан.

— Не довіряють стороннім?

— Не хочуть довіряти стороннім.

— Гаразд, я розумію, — сказав Кірс, — але якби мені довелося щодня працювати з невісткою… бррр. Розумієте, про що я?

— Розумію.

— Звісно ж, моя невістка — та ще болячка, олімпійських масштабів. Я певен, ваша сестра… — він похопився, прокашлявся. — Тож вони, Джо і Клер, працювали разом. Це не спричиняло напруги?

— Мене це хвилювало, — сказала Майя. — У мого дядька свій бізнес. Досить успішний. Але, коли до нього захотіли долучитись інші члени родини й він їм це дозволив, усе пішло під три чорти. Родину та гроші краще не поєднувати, бо хтось завжди лишиться ображеним.

— Але тут цього не сталося?

— Тут вийшло навпаки. Тепер у Клер та Джо був особливий зв’язок — робота. Вони постійно говорили про справи. Вона телефонувала йому зі своїми ідеями. Він раптово згадував, що треба дещо зробити до завтра, і писав їй, — вона знизала плечима. — Але знову ж таки…

— Знову ж?

Майя підвела на нього очі.

— Я нечасто бувала поруч.

— Ви служили за кордоном.

— Саме так.

— І все одно, — сказав Кірс, — щось не складається. Що могло змусити когось убити Клер, чотири місяці зберігати зброю, а потім віддати її Кейтену для вбивства Джо?

— Йо, Кірс.

То був інший коп із відділку. Молодий чоловік стояв у протилежному боці кімнати й жестами кликав Кірса.

— Вибачте, я на хвилинку.

Кірс підійшов до копа, той схилився до нього, і вони почали перешіптуватися. Майя дивилася на них. У голові досі паморочилось, але думками вона постійно поверталася до того, що ніяк не турбувало Кірса.

Відео з прихованої камери.

Це цілком природно, припустила вона. Він не бачив зображення, більше переймався фактами, і хоча не відкинув її слова як марення божевільної, а проте, мабуть, сприйняв їх за надмірну роботу уяви або щось подібне. Якщо чесно, навіть сама Майя не могла відкидати цю можливість.

Кірс закінчив розмову й повернувся до неї.

— Щось трапилося?

Він узяв піджак і перекинув через плече, наче Френк Синатра на записі концерту в казино «Sands».

— Я відвезу вас додому, —