Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Вони їхали вже десять хвилин, коли Кірс сказав:

— Ви бачили, що я говорив з іншим копом перед тим, як ми поїхали з відділку?

— Так.

— Це стосувалося вашої… емм… ситуації, — він не зводив очей з дороги. — Того, що ви сказали про камеру, перцевий спрей і все інше.

То він не забув.

— А що таке?

— Дивіться, я поки не звертатиму уваги на ваші слова про вміст відео, гаразд? Доки я сам не побачу й ми з вами все не проаналізуємо, нема сенсу відкидати чи підтверджувати те, що може бути на тому… Як ви сказали? USB-диску?

— SD-картці.

— Так, SD-картці. Нема сенсу зараз розбиратися з тим, чого нема. Але це не означає, що ми нічого не можемо зробити.

— Не розумію.

— На вас напали. Це факт. Дивіться: вас, вочевидь, атакували перцевим спреєм чи подібною речовиною. У вас червоні очі. Я бачу, що ви дотепер боретеся з остаточним ефектом нападу. Тож ми можемо вірити в що завгодно, але ясно, що з вами щось трапилося.

Він повернув, крадькома зиркаючи на неї.

— Ви кажете, що на вас напала ваша нянька Ізабелла, так?

— Так.

— Я відправив людину до її будинку. Ну, ви розумієте, перевірити ваше твердження.

Її твердження. Непогано сказано.

— То ваша людина знайшла її?

Кірс зосереджено дивився на дорогу.

— Я спочатку поставлю вам запитання.

Така відповідь їй не сподобалася.

— Гаразд.

— Чи ви під час цієї сутички, — повів Кірс, обережно добираючи слова, — погрожували Ізабеллі Мендез чи душили її?

— Це вона вам сказала?

— Це просте запитання.

— Ні.

— Ви її не торкалися?

— Може, і торкнулася, але…

— Може?

— Ну ж бо, детективе. Я могла торкнутись її, щоби привернути увагу. Так, як це буває між двома жінками.

— Жінками, — він майже всміхнувся. — То тепер ви розігруєте зі мною карту жіночості?

— Я не завдала їй болю, нічого такого.

— Ви її хапали?

Майя побачила, до чого йдеться.

— То ваша людина її знайшла?

— Знайшла.

— І вона, я так розумію, заявила, що бризнула в мене спреєм, захищаючись?

— Щось таке. Вона сказала, що ви поводилися нелогічно.

— Як саме?

— Сказала, що ви щось белькотіли про Джо на відео.

Майя міркувала, як це можна розіграти.

— Що ще вона сказала?

— Сказала, що ви її налякали. Що ви схопили її за сорочку, біля горла, погрожуючи.

— Зрозуміло.

— Вона каже правду?

— Вона згадувала, що я увімкнула відео?

— Так.

— І?

— Вона каже, що екран був порожній.

— Ого, — сказала Майя.

— Каже, що боялася, ніби ви не сповна розуму. Каже, що ви служили у війську й часто носите зброю. Каже, що, коли зібрати все докупи: вашу професію, ваші слова, ваші марення, — те, що ви напали на неї першою…

— Напала?

— Майє, ви самі визнали, що торкались її.

Вона насупилася, однак зберігала спокій.

— Ізабелла заявила, що відчула небезпеку, тож скористалася перцевим спреєм і втекла.

— Ваш коп питав її про зниклу картку?

— Питав.

— Дайте вгадаю. Вона її не брала й нічого про неї не знає.

— Влучили, — відповів Кірс й увімкнув сигнал повороту. — Ви досі хочете висунути звинувачення?

Проте тепер Майя бачила, як це виглядатиме. Маніячка щодо зброї з неоднозначним військовим минулим кричить про те, що на відео її вбитий чоловік грається з її дочкою, хапає няньку за барки, а потім звинувачує її — у чому? У невиправданому використанні перцевого спрею? А, ще у викраденні відео з її мертвим чоловіком.

Так, це зіграє.

— Не зараз, — сказала Майя.

Кірс висадив її біля будинку. Пообіцяв тримати в курсі щодо подальшого розвитку подій. Майя подякувала. Подумала, чи не забрати Лілі з садочка, але, глянувши на додаток (був саме час читання, і навіть з дивної перспективи камери Майя бачила, наскільки Лілі захоплена), вирішила, що це почекає.

На телефоні на неї чекали десятки повідомлень та смс, усі — від родини Джо. Чорт забирай. Вона пропустила оголошення заповіту. Це її не надто турбувало, але ж родичі Джо, мабуть, лютували. Вона набрала номер свекрухи.

Джудіт відповіла після першого ж дзвінка.

— Майє?

— Вибачте, що так вийшло.

— З тобою все гаразд?

— Усе добре, — сказала Майя.

— А з Лілі?

— Теж. З’явилися справи. Я не хотіла, щоб ви хвилювалися.

— З’явилося щось, важливіше за…

— Поліція знайшла стрільців, — перебила її Майя. — Мені треба було їх упізнати.

Вона почула, як Джудіт різко вдихнула.

— Ти змогла це зробити?

— Так.

— То вони у в’язниці? Усе скінчено?

— Усе дещо складніше, — сказала Майя. — Наразі в них недостатньо інформації, щоб затримати їх.

— То… то вони їх просто відпустили? Двоє чоловіків, які вбили мого сина, можуть вільно ходити вулицями?

— Одного затримали за носіння зброї без дозволу. Як я вже говорила, усе доволі складно.

— Може, обговоримо це, коли заїдеш завтра зранку? Гізер Гавел вирішила, що краще зачитати заповіт у присутності всіх зацікавлених.

Гізер Гавел — родинний юрист. Майя попрощалася, поклала слухавку й глянула на кухню. Там усе було новим і блискучим. Господи, як вона скучила за старим пластиковим столом на кухні в Брукліні.

Що вона взагалі робить у цьому будинку? Вона ніколи не належала до цього місця.

Майя підійшла до рамки з прихованою камерою. Може, картка досі всередині. Вона не могла собі уявити, як би це могло статися, але сподівалася на будь-які варіанти. Чи справді вона бачила Джо на тому відео? Ні. Чи міг він вижити? Ні. Чи вона все це собі уявила?

Ні.

Її батько був великим прихильником детективів. Часто читав Майї та Клер сера Артура Конан Дойля за тим пластиковим кухонним столом. Як там казав Шерлок Голмс? «Якщо відкинути все неможливе, те, що залишиться, і буде правдою — байдуже, наскільки неймовірним воно здається».

Майя взяла рамку й подивилася з заднього боку.

SD-картки не було.

«Якщо відкинути все неможливе…»

Картка зникла. Отже, Ізабелла її забрала. Отже, Ізабелла збрехала. Вона скористалася перцевим спреєм, щоб зробити Майю недієздатною й забрати картку. Ізабелла в цьому замішана.

У чому?

Усе по черзі.

Майя піднесла рамку до полиці, але не поставила, щось її зупинило. Вона дивилася на рамку, на цифрові фото, які завантажила туди Ейлін, як вони змінювали одна одну, і їй знову дещо спало на думку.

Чому взагалі Ейлін дала їй цю рамку?

Подруга їй пояснила, чи не так? Тепер Майя була сама. Вона залишала Лілі з нянькою. У тому, щоб стежити за нею через камеру, був певний