Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"

— І ще одне, — засміялась вона й собі.— Не кажіть «ви» там, де має бути безособова форма. «Ви» стосується певної особи і в даному разі не точно віддає вашу думку.

— Я не зовсім добору…

— Ну, от ви щойно сказали мені «такого, від чого ви п’янієте». Хіба ж то я маю п’яніти, саме я?

— Ну, та кожен може сп’яніти.

— Атож, звісно, — посміхнулась вона. — Але краще було б не вплутувати мене в такі справи. «Можна сп’яніти» — ось це звучить нормально.

Принісши граматику, Рут підсунула свого стільця ближче до Мартіна, — тут він подумав, що йому, певно, треба було б допомогти їй, — і сіла поруч нього. Вона розгорнула книжку, і голови їхні зблизились. Збентежений близькістю дівчини, він насилу міг стежити за її порадами. Коли, однак, вона почала пояснювати відміни дієслів, він забув про неї. Ніколи він не чув про відмінювання, і ці таємні закони мови захопили його. Ще нижче схилився він над сторінкою, і раптом її волосся торкнулося його щоки. За все життя він тільки раз утратив свідомість і тепер відчув, що от-от це може з ним повторитися. Дух перехопило йому в грудях, неначе вся кров бухнула з серця під саме горло і душила його. Ніколи не здавалась попа йому такою досяжною. На мить через величезну прірву, що розділяла їх, було перекинуто міст. Але нічим це не порушило піднесеності його почуттів. Вона не зійшла до нього. Це він знявся в хмари й наблизився до неї. Його любов до неї була, як і раніш, мало не побожна. Він відчув, що наче закрадається в святую святих, і повільно й обережно відхилив голову, щоб уникнути дотику, який проймав його, мовби електричним струмом. Рут нічого цього не помітила.

РОЗДІЛ VIII

Минуло кілька тижнів. Мартін Іден вивчав граматику, переглядав порадники гарних манер і жадібно поглинав книжки, що захоплювали його уяву. З людьми свого кола він не бачився зовсім. Дівчата з «Лотосу» ніяк не могли збагнути, що це з ним сталося, і засипали Джіма питаниями, а деякі хлопці, що боксували у Райлі, навіть ні раді, що Мартін більше не приходить.

Він тим часом знайшов новий скарб у бібліотеці. Граматика роз’яснила йому основи мови, а ця нова книжка — основи поезії, і він почав вивчати розмір, будову й форму, що крилася під любою йому красою. Далі він натрапив на одну сучасну студію, що розглядала поезію як образотворчість; задля доказовості тут було наведено багато прикладів з найкращих літературних творів. Жодного роману по читав він так захоплено, як цю книжку. І його свіжий, незайманий двадцятилітній розум, підштовхуваний жадобою знання, легко засвоював прочитане, виявляючи незвичайну для пересічного студента силу.

Коли він тепер оглядався назад, то відомий йому давніша світ — світ далеких країн і морів, кораблів, матросів та новій — видавався вже дуже малим; проте, зливаючись із новим світом, давній ширшав. Його розум прагнув єдності, але Мартін здивувався, помітивши перші ознаки зв'язку між обома світами. Сам він, проймаючись високими думками й красою, що знаходив у книжках, теж виріс. І тоді ще більш упевнився, що в тому товаристві, до й кого належить Рут та її родина, всі чоловіки й жінки тільки такими думками й живуть. Там унизу, де жив він, напував бруд, що заплямував йому все життя, і він жадав очиститися й піднестись у ті сфери, де жили вищі класи. І в дитячі роки, і в юнацькі гнітила його якась непарадна тривога. Він і сам не знав, чого хотів, але таки прагнув, хоч і марно, аж поки познайомився з Рут. А тепер ця тривога стала гостра й болюча, і нарешті він ясно зрозумів, що жадає краси, знання та любові.

Останніми тижнями він разів шість бачився з Рут, і після кожної зустрічі світ в його очах кращав. Вона допомагала йому в англійській мові, виправляла вимову й учила арифметики. Але їхні розмови не обмежувались елементарною наукою. Він занадто багато бачив у житті, і розум мав занадто зрілий, щоб задовольнятися тільки дробами, кубічними коренями й граматичним аналізом. Тож часом вони розмовляли зовсім про інше — про вірші, які він саме читав, про поета, якого вона саме вивчала. А коли інша читала йому вголос улюблені уривки, він відчував невимовне блаженство. Ніколи не чув він такого голосу: кожен звук додавав йому любові, від кожного слова сильніше билося серце. Це був голос, сповнений спокою й музичних переливів — ніжний, соковитий виплід культури та духовної шляхетності. Слухаючи її, він мимохіть згадував гострі голоси дикунських жінок, портових повій і не набагато мелодійніші голоси робітниць та дівчат його класу. Одразу ж починала працювати уява, всі ці жінки довгою низкою проходили в пам’яті, і на їх тлі ще більше сяяв ореол Рут. Його захват сягав ще далі, коли він бачив, як глибоко проймається вона тим, що читає, і захоплюється красою поетичної думки. Вона багато читала йому з «Принцеси», і він не раз помічав, як на очі їй набігали сльози, — така вражлива була душа дівчини. В ці хвилини її зворушення так підносило його, що він здавався собі рівним богові, і, слухаючи її та дивлячись на неї, мовби заглядав у лице самому життю, прозираючи в його найглибші таємниці. І, усвідомивши, на яку висоту витончених переживань він злетів, Мартін зрозумів урешті, що це — кохання і що це річ найвища в світі. Лабіринтами пам’яті пропливали тоді всі втіхи й захоплення минулого — сп’яніння від вина, жіночі пестощі, брутальна гра фізичного змагання, — і все це видавалося йому низьким і недостойним проти того високого запалу, яким він тепер горів.

Для Рут, одначе, взаємини їхні були неясні. Вона не мала жодного досвіду в любовних справах. Вона знала про це лише з книжок, де події повсякденного життя силою фантазії переносилися в казкове царство нереальності. їй і на думку не спадало, що цей неотеса матрос закрадається в її серце і будить там потаємні сили, які можуть колись прорватися й залляти її хвилями вогню. Вона не відала, що таке справжній вогонь кохання. Що вона знала про це — то була суща теорія: вона уявляла кохання, як мерехтливе сяйво зірок, як нечутне спадання роси або дзюркіт тихої річки, як прохолодний оксамит літньої ночі. Для неї це була ніжна прихильність, служіння коханому серед небесного супокою, серед аромату квітів та імлистого сяйва. Вона й гадки не мала про вулканічні пориви кохання, про