Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

Артур відчуває, як по всьому тілу забігали якісь підозрілі мурахи, а ноги по-зрадницьки підкошуються. Втома і розчарування настільки великі, що тіло його не слухається. Помітивши Артурів розпач, вождь промовив кілька слів своєю мовою, які може зрозуміти й Арчибальд.

— Ну, чому? Чому всі проти мене? Навіть хмари! — уперто повторює хлопчик.

Арчибальд прочистив горло, як це роблять співаки перед виходом на сцену, і урочистим тоном проголосив:

— Хлопчику мій, вони пропустять тебе через стеблини!

Через стеблини? Як це? Артур зацікавлено поглянув на воїнів. Кожен з них оперезаний по талії ліанами. Вони знімають їх і подають вождеві. Склавши п'ять довгих стебелин разом, вождь їх скручує в мотузок, схожий на довгу косу. З цією косою в руках він підійшов до Артура і з висоти свого велетенського зросту пильно подивився на хлопчика.

— Ми дуже рідко користуємося таким способом — лиш у нагальних випадках. Але нам здається, що якраз сьогодні можемо це зробити.

І перш ніж хлопчик щось відповів, вождь обплутав його сплетеними стеблами з голови до ніг.

— А це не дуже небезпечно? — занепокоєно спитав дідусь. Він прекрасно розуміє, що початого не зупинити, тому на серці у нього тривожно.

— Кожна пригода таїть у собі якусь імовірність небезпеки. Щоразу досвід пов'язаний із пізнанням невідомого, — відповів Арчибальдові вождь.

— О так, звісно! — погоджується дідусь, клацаючи з переляку зубами. Адже, не дай, Боже, щось не спрацює — і він більше ніколи не побачить свого внука.

Артура щільно обплутали ліанами. Задоволений своєю роботою, вождь мата-салаїв знімає з пояса невеличку пляшечку, з великою обережністю відкорковує її, доводячи, що він і справді цим користується рідко.

— Артуре! Незабаром ти потрапиш до мініпутів! Але пам'ятай, що тобі треба повернутися назад через трубу до полудня, інакше ти назавжди зостанешся в полоні свого нового тіла, — пояснив вождь.

Думка навіки зостатися із Селенією захоплює Артура. Одначе тільки він уявив, що ніколи не побачить ні Арчибальда, ні Маргарити, ні Альфреда, ні матері, ні батька, хай би яким диваком той був, як на серці зробилося смутно. А після недовгих роздумів він навіть запанікував. Та матасалаї вже пов'язали його, як ковбасу, підготовану до копчення, так що варіантів нема.

Тримаючи пляшечку над Артуровою головою, вождь промовляє кілька заклинань невідомою мовою, а потім обережно крапає трохи рідини просто на тім'я. Обряд нагадує хрещення. Вода, певно, не свячена, але чарівна. Вона потекла по ліанах, і ті зразу почали світитися. Хлопчик опиняється в самому центрі зміїного клубка, що світиться і з шипінням обертається навколо нього, залишаючи по собі зоряний шлейф, який сяє тисячею і однією барвою.

Роззявивши рота від подиву, Артур стояв серед сяйва рідкісної краси і не знав, що казати. Такої магії він ще не бачив. Та поступово його думки змінюють напрямок. Під впливом рідини ліани ще й утягують його, щільними кільцем стискаючись навколо тіла. А головне — він тоншає і витягується. Не сміючи й поворухнутися, стояв Арчибальд, намагаючись зберігати спокій. Він уже був свідком такого ритуалу, одначе тоді не йшлося про його внука…

Артур стискується, ніби на нього надягли тісний корсет, якого потім здавив ручищами сам Геркулес. Хлопчику забракло повітря, щоб гукнути про допомогу. Ліани звиваються, чіпляються одна за одну, пульсують, зав'язуються вузлами навколо тіла, що зменшується просто на очах, як пластикова пляшка, з якої витискають повітря, перед тим як викинути в сміттярку.

— Не бійся, Артуре! Ліани висотують лиш воду з твого тіла. Все решта буде при тобі, — пояснив вождь так спокійно, ніби мова йшла про те, як сушити гриби.

Артурові хотілося б заперечити або хоча б уставити своє слово, так він не годен поворухнути жодним мускулом навіть на обличчі. Окрім того, ліани здушують, не пускаючи повітря в легені, і, нарешті, повністю обплітають його. Хлопчик зникає…

— Усе гаразд? Усе як слід? — тремтячим голосом спитав Арчибальд на межі знетямлення.

— Ми ще ніколи не відправляли таким чином дитини. Та Артур міцний хлопчик. Він, певно, почне опиратися, — як завжди спокійно відповів вождь.

— Що-о-о? — здивувався дідусь.

Здавалося, тільки тепер до нього дійшло, на яке випробування він дав згоду. Вже нічого не змінити… Від цієї думки ноги в нього підкосилися, сили полишили його, і він зомлів, упавши просто на самосійні маргаритки. На жаль, нікому було привести його до тями. До того ж маргаритки ще нікому не зашкодили. Особливо дідусеві, який стільки літ живе у шлюбі з Маргаритою…

Уся увага воїнів-матасалаїв прикута до Артура, точніш, до жмутку ліан, в середині якого затиснуто хлопчика. Тепер ліани схожі на єдине довге стебло.

Один із воїнів схопив обіруч бамбукову палицю, на яку зазвичай опираються при ході, і постукує нею по землі, відшукуючи пухкий грунт. Але земля навколо дуба достатньо тверда, і він змушений відійти далі. Посуваючись від місця виконання ритуалу, він відчайдушно штрикає палицею, вишукуючи місце. Побачивши його марні намагання, плем'я прийшло на допомогу. Всі воїни встали і щосили затупали ногами, шукаючи м' як-ший грунт. Нарешті пощастило вождю — він же найуміліший. До нього підійшов воїн з бамбуковою палицею і з усього розмаху встромив її в землю — бамбук увійшов сантиметрів на шістдесят. Воїни поглянули на вождя: він був задоволений.

Ще раз перевіривши палицю і переконавшись, що вона добре зайшла в землю, вождь узяв ліану, яка стисла Артура так, що той зробився схожий на дротину, і опустив її в порожнину бамбука. Коли останні сантиметри ліани прослизнули в отвір палиці, вождь дістав другу пляшечку — цього разу яскраво-рожевого кольору. Відкривши її так само обережно, він почав заклинати. Якби Арчибальд не відпочивав на маргаритках, він би розібрав слова, сказані мовою бонго-матасалаїв. Зміст їх можна перекласти так: «Навіть найпрекрасніша квітка завжди потребує води».

Переконавшись, що все йде за планом, вождь вилив вміст пляшечки в порожнину бамбукової палиці, куди перед тим опустив Артура в ліані. Рідина біжить по ній — і вона покривається інеєм. Іній робиться льодяною кірочкою, схожою на цукрову глазур, якою покривають пончики, марципани і хрусти в кондитерських.

За наказом вождя воїн щосили б'є по бамбуковій палиці — і вона ще глибше входить у землю.

РОЗДІЛ 10

Легко проникнувши через пухку землю, бамбукова паличка гігантського діаметру (як на мініпутські мірки) прохромила дах і вперлася в стелю великої, яскраво прикрашеної кімнати. Судячи з умеблювання, — це спальня, бо дві третини кімнати займає ліжко. Стіни