Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Міцний кулак туарегів 📚 - Українською

Читати книгу - "Міцний кулак туарегів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Міцний кулак туарегів" автора Ярослав Раймунд Вавра. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 71
Перейти на сторінку:
що саме — не розуміли…

Ось вони вже помітили реї, освітлені спалахами. Матроси нагорі сновигали в примарному світлі блискавок так поквапливо, ніби знавіснілі! Під супровід рипіння блоків у мерехтінні блискавок поволі падала попущена трисель[20]. Велично ковзали долі друге й третє вітрила, незчисленні фали[21], на яких теж були попущені. За кілька секунд хлопці побачили у каламутному світлі щось дивовижне, чорно-фіолетове, з чого подеколи, а потім раз у раз шугали сліпучі жовтаві електричні розряди — снопи блискавок.

Жах, якому досі не було назви, розвіявся. Вдалині, над самим виднокругом, очевидно, шаленіла буря, відгомін якої вже не долинав сюди… коли не рахувати оті два удари, що проти них гарматні постріли видалися б ледь чутним гуркотінням.

А на кораблі спускали вітрила, бо панувало безвітря.

Зрозумівши, що їх налякало, хлопці посміливішали. Вони зіпнулися трапом й вистромили крізь отвір голови. І, на превеликий подив, побачили ніби мертве синє море — зовсім гладесеньку рівнину, немов хто навмисне наставив лати від обрію до обрію, захищаючи море од бурі.

Напівголі матроси тим часом поспіхом зв'язували згорнені вітрила високо над кораблем, що безмовно стримів посеред заснулого водяного безмір'я, над яким палахкотіли блискавки. У цій дивній тиші чулося рипіння найвіддаленішого блока, найтихіший удар, ба навіть шурхіт снастей.

Раптом Гасан уздрів ель-раїсса, що нерухомо стояв на палубі. Схрестивши на грудях руки, ель-раїсс вдивлявся вдалину. Він стежив за бурею на обрії, за чорно-фіолетовою хмарою, яка нерухомо повисла в небі.

Перший помічник, стоячи на командирському містку, керував роботою:

— Старший тесля Ахмед! Відкрити всі водостоки по бортах!

І тої ж миті старший корабельний тесля з помічниками, озброївшись палицями й сокирами, гаряче взялися до роботи. Ще один гурт на чолі зі старшим матросом притяг ланцюги й заходився прив'язувати дві гармати. Інші матроси напинали поруччя з линв од корми до носа корабля.

На палубу вийшов стерновий Гамед-бен-Малек у чорній єгипетській фесці, на ходу застібаючи довгий шкіряний плащ.

Блискавки спалахували рідше, але раптом чорно-фіолетова хмара змахнула велетенським крилом і запнула третину виднокруга, на якому саме почало світліти.

Повітря одразу стало задушне й затхле. Неприродно гладеньке, зелено-синє море, здавалося, вкрила шовкова пелена.

Нараз капітан засурмив у сигнальну сурму.

Цей пронизливий звук наче пробудив матросів, які вже кілька хвилин, виконавши накази і сидячи на реях, у петлях линв та на дротяних драбинках, чекали, коли зможуть спуститися з тридцятиметрової височини на палубу корабля.

Ото було видовище! Мов зграя мавп, вихоплених із сну мисливським пострілом, матроси реями просувалися над морем до линв, ковзали над порожнявою з яруса на ярус. Вони ніби не сходили драбинками, а з'їжджали, стрибали на палубу і вмить ставали на свої місця.

— Корабель за вітром! — раптом вигукнув ель-раїсс, але громовий удар заглушив кінець капітанової команди, а тоді й сам потонув у напнених вітрилах.

Троє біля штурвального колеса з усієї сили налягли на обід, і хлопці зі свого захистку незабаром побачили борозну, яку зорав корабель. Тільки тепер стало зрозуміло, що корабель повернувся проти вітру й тікає!

За хвилину потік босих ніг з тупотом ринув мимо хлопців, що зіщулилися в куточку.

Капітан, щойно ступивши на трап, помітив юних мандрівників і гукнув:

— Прийшли подивитись, як готуємося до сьогоднішніх танців? Авжеж, таке ви не щодня можете побачити. Та, коли хочете щось побачити, доведеться дати вам «підтяжки»!

І перш ніж хто з них устиг розтулити рота, капітан потяг Гасана та Карембу на місток. Матрос приніс їм величезні дощовики, н хлопчиків прив'язали, щоб перша ж хвиля не злизала їх з корабля.

Незабаром ззаду набігли хвилі. Корабель занурився в западину, яка утворилася між двома хвилями, потім здійнялася вгору корма, а тоді високо здибилася черевата носова частина судна. Перед очима у хлопців виросла смарагдова гора, всипана синіми хвилями з білими, немов перла, гребенями, заярілася й одразу ж зникла під носом корабля. А корабель знову почав спинатися вгору, наче тюлень, що, пирскаючи в бурхливу піняву, дереться на занурену під водою крижину.

Страхітливий поштовх у корму… і вода, ціле море води хлюпнуло через борти й розлилося по палубах. «Небагато ж сухого місця лишиться там, унизу!» — подумав Гасан, але враз щось притисло його до стіни містка, де він був прив'язаний, з такою неймовірною силою, що йому аж дух перехопило. Потім хлопця нестримно почало смикати то ліворуч, до східців, то праворуч, немов та сила вирішила чи то відірвати його од стіни, чи то перервати навпіл…

Навколо струміли потоки води. Дощ, який допіру ринув з темряви, що огорнула небо, періщив чимраз дужче.

— Чудово! — вигукував капітан, коли «військовий танець» примушував його пробігати повз хлопців, напівочманілих од ревіння води, яка безупинно здіймалася стіною, а потім з гуркотом падала долі, щоб розтрощити корабель; але корабель щоразу на якусь невловну мить випереджав стихію і встигав утекти від неї. — Чудово, хлопці! — кричав капітан. — Я думав, що вітер пожене нас швидше, та дощ перешкоджає… Проте інколи отаке мокре свинство допомагає… Отакий доволі рясний дощ дещо важить, принаймні тут, унизу, де краплини набувають певної швидкості, — змінюючи їхній напрямок, вітер сам стає не такий сильний.

Страхітливі удари води не припинялися. Це, мабуть, не подобалося капітанові, й він тричі засурмив. У відповідь почувся тупіт. Кілька чоловік кинулися бігти вздовж линв.

— Нам треба плисти швидше! — кричав капітан. — Швидше, ніж оці кляті хвилі, інакше яка-небудь з них може одірвати стерне.

Матроси попустили кріплення двох вітрил на грот-щоглі, й, коли вітрила трохи напнулися, корабель високо здійняв угору ніс і став схожий на коня, що в розгоні долає перешкоди.

Буря шаленіла. Дощ шмагав по палубі, бив у вітрила, наче у велетенські бубни. Водяні гори зіштовхувалися то ліворуч, то праворуч, але корабель, ніби гігантська шкаралупа, щоразу опинявся на їхній верхівці й ні на мить не загаявся на дні прірви, яка розступалася перед кілем, наче запрошувала пройти крізь її водяну стіну — прямісінько на дно.

Несподівано на палубі з'явився марабут Захаріаш у плащі та клейончатому каптурі. Марабута підтримували перший і другий офіцери.

— Унизу по кісточки води, та й повітря таке, що можна задихнутись. А через рипіння та поштовхи й ока склепити не можна, — намагався виправдати старий чи то свою цікавість, чи то неспокій, що охопив його.

— Але ж і хитає!

— Ще б пак не хитало: прудкий західний пасат! — крикнув перший офіцер.

— Чудово, — проказав капітан, радий несподіваному співбесідникові. — Пливемо із швидкістю дванадцять з половиною вузлів і змагаємося з бурею. От і

1 ... 17 18 19 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міцний кулак туарегів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міцний кулак туарегів"