Читати книгу - "Дніпрові пороги"

Справді, острів Білий із невеличких островів: 214 саж. завдовжки, 33–40 саж. завширшки, 35–30 ф. найбільшої височини; вся площа острова 2 дес. 1242 саж. Року 1845 він був увесь під водою, опріч макушки голови. Поверхня острова, засипана білим сипучим піском, дуже бідна рослиною: боже дерево, трава, підбіл, осока, седум, наносний осокорняк, лоза та шелюг де-не-де врозкидку по острову; тільки в квітні місяці тут іноді багато буває сморжків. Зате на острові багато находили предметів різної старовини: пистолі, шаблі, кинджали, олив'яні кулі тощо.

Проти Білого острова, вздовж лівого берега Дніпра, впадає в очі широка обголена просторінь, укрита піском. То дуже цінна місцевість для дослідувача старовини. Там на кожному кроці сліди колишньої стації людини давніх віків: печища, черепки од горшків, амфор, скалки кременю, бронзові стрілки, цвітне намисто; а над яром, який перерізує ту всю просторінь, могильники, і коло тих могильників різні звуглені кістки, ікла диких кабанів, потім того черепки, черепки й черепки скрізь по піску.

Проти кінця острова Білого, під правим берегом Дніпра, висунувся так званий Золотий камінь, а далі, під тим же берегом Дніпра, простягся острів Оврамів, або острів Нещотного.

Острів Оврамів починається високими скелями, потім того поступово знижується і кінчається довгим, але вузьким піскуватим хвостом. Займає не більш як одну десятину землі. За весняної поводи більша половина острова ховається під водою. В давні часи цей-острів був, як кажуть, вище, коли на ньому росли дерева; а коли ті дерева вирубали, вода почала змивати і дуже знизила його. Тепер, опріч лози та деяких трав, на ньому нема жодної рослини. В шістдесятих-сімдесятих роках минулого віку на ньому росли ще «кучеряві» верби, але потім і ті верби повинищувано.

Колись на цьому острові рибалчив запорожець Оврам, а сам жив він трохи вище острова, на балці Оврамовій.

Після Оврама на цей острів прийшов з Гетьманщини козак Нещотний і поставив тут на березі Дніпра, супроти острова, шинок. В тому шинку все було товчуться литвинці з плотів. Інколи тут збиралось такого люду, як цілий ярмарок. Коло берега Дніпра росла багата трава, то ті, які їхали з чимось волами, волів пускали пастись на траву, а самі п'ють-гуляють у шинку.

Коли лоцмана-судопровідника несподівано застигне великий вітер коло Таволжана, то він спішить до острова Оврамова і там кидає якір. Коло Таволжана якорі не беруться, а тільки бредуть по воді, бо там кам'янисте дно, а коло Оврамова острова добре беруться, і ото там лоцман спасає своє судно. Оврамів острів — «це пристань для лоцмана поневолі».

Як скасували Запорізьку Січ, Оврамів острів з прибережної до нього землею дано на гран секунд-майорові Якову Набадьєву. Після секунд-майора Якова Набадьєва земля перейшла до майора Любима Михайловича Коростовцева, який прославився сере селян великою лютістю і через те загинув трагічною смертю. Року 1797 слобода Коростовцева звалась слободою Набадієво-Оврамівкою, де було всього населення 39 чоловіків та 25 жінок.

Після смерті майора Любима Коростовцева усе добро його перейшло до його ж родича Мальченка, а од Мальченка — до Піхотинського, од чого й вийшла назва Оврамівка-Піхотинська. У Піхотинського купили землю німці, а селяни лишились «при одній десятині на ревізьку душу».

Нижче острова Оврамового два камені Головкові, а за ними виступає Сторожовий, або Спорний острів, серед Дніпра, проти Оврамівки-Піхотинської. На плані Арапова 1780 року він має 1,5 верст завдовжки і 139 саж. завширшки; на цьому плані його поставлено до правого берега Дніпра, а навсправжки він стоїть серед Дніпра. За планом 1843 року він має 1 дес. та 444 кв. саж. землі. Але міру цю не можна брати за постійну, бо Дніпро щороку то прибавляє його береги, то одрізує їх. З 1850 років Сторожовий острів починають звати Спірним, бо за нього розпочали позиватись і дуже довго позивались землевласники — Піхотинський, який жив на правому боці Дніпра, та Іваненко, що жив на лівому боці Дніпра. Тепер цей острів дуже бідний на рослинність: де-не-де по краях його верба та лози, а колись був не зовсім такий: «він колись був довгий і широченький, і на ньому був ліс і була сила звіру та птиці. Прізвище йому йде ще од запорожців, бо на ньому стояла козацька сторожа, щоб не було кривди від турка. В сорок п'ятому році острів підрізала вода і поваляла дерево. Після тієї води люди находили там шаблі, козацькі пістолі й ще щось — забув».

Клобуківський острів, він же у сучасних місцевих селян Дубовий, Виноградний, Великий на одміну од Малого, тобто Лозоватого острова. Клобуківським він зветься на «Плане реки Днепра» Арапова 1780 року, а також у дослідувача всіх островів на р. Дніпрі М. Н. Бухтієва і в сучасних лоцманів Старого Кодаку та Лоцманської Кам'янки. На «Плане дачи владельца Гижицкого 1800 року» — Виноградний. За виміром на давніх планах він мав 1,5–1,25 верст завдовжки, 1/4 верст, завширшки. За новим виміром — 420 саж. завдовжки, 25–42 саж. завширшки, 30 ф. найбільшої височини, 6 дес. 300 саж. усієї площі землі.

В давні часи на Клобуківському острові була прехороша рослинність: росли дуби, в'яз, чорна тополя, лоза, дикий виноград. За часи Запоріжжя тут жили козаки-зимовчаки — Клобук, Каблук, Красулька, Чепинога. У козака Клобука була жінка, яку він дуже не любив і хотів здихатись її. То він якось посадив її край острова, на високу спадисту скелю, добре підловчився до неї та й штовхнув у Дніпро. Ото од того Клобука й острів пішов зватись Клобуківським.

Але ще далеко до запорізьких козаків на острові Клобуківському уже жила людина: ще в кам'яному та бронзовому віках. Тому доказом є те, що тут находили та й зараз находять скалки кременю, цілі крем'яні ножі, одбійники, шкробачки, черепки різного посуду із землі, з глини, з орнаментом і без орнаменту.

Проти Клобуківського острова, на правому березі Дніпра, була колись садиба Алеєвих. Хто такий був перший Алеєв і як досталась йому ця земля, про те ніяких писаних даних немає. Є тільки фамільні перекази, що перший власник цієї землі був турецький офіцер Алі, якого полонили під час русько-турецької війни за царювання Катерини II, який на Русі вихрестився, одружився з руською і йому дано землю на ранг коло Дніпра. Проти садиби Алеєвих, під правим берегом Дніпра, є невелике, але дуже мальовниче урочище — скеля Закбеєва. Старі діди оповідачі кажуть,