Читати книгу - "Гостi на мітлi"

Василь замислено почухав потилицю.

— А вона нам і не потрібна, — врешті знайшов він вихід. — Ти, Степане, притулися до стіни, а я по тобі і виберуся. Потім спущу драбину. Тільки ж дивися — не відпускай його!

— А тебе хазяйка побачить, — зловтішно сказав Аристарх.

— Ну то й що? Треба ризикувати. Все одно іншого виходу в нас немає.

ВТЕЧА

Тримаючи Аристарха на відстані, аби той не вчепився в нього, Степан притиснувся плечем до прохолодної вологої стіни. Василь спритно, немов вивірка по дереву чи моряк вітрильного судна по щоглі, ковзнув по ньому нагору і вчепився в край отвору. Потім підтягнувся на руках і через якусь хвилину вже стояв на землі.

— Морський порядок, — озирнувшись довкола, задоволено зауважив він. — Хата стоїть боком до нас. Так що ніхто нічого не побачить.

Він опустив драбину і допоміг товаришеві вибратися з підземелля.

— Так про яку копицю ти казав? — запитав він Аристарха, котрий, як і раніше, покірно погойдувався в Степановій руці.

— Ну як же ти її не бачиш? — відказав той. — Онде, трохи ліворуч від тих кущів.

Василь придивився і пирхнув.

— Та хіба то копиця? Так, пучок сіна. І то невеличкий.

— Нехай буде пучок, — згодився Аристарх. — А трохи вбік находиться СТУПа. Вона теж сіном притрушена. На випадок дощу чи спеки.

Василь уважно дивився в той бік. Він навіть долоню приклав до очей.

— Нічого не бачу, — врешті сказав він. — Копичка нібито і є, а от СТУПи не видно.

— Та кажу ж тобі, що вона зачарована, — відгукнувся кіт. — Хазяйка відвела від неї людські очі.

— А ти зміг би її розчаклувати? — запитав Степан.

Аристарх засопів носом.

— Багато ви від мене хочете, — незадоволено сказав він. — Це могли б зробити і ви самі. Варто лише доторкнутися до неї — і всі чари зійдуть… Ну, довго я ще буду висіти?

— Зачекай, — сказав Степан. — Спочатку ми повинні переконатися в тому, що ти кажеш правду.

Потайки, ховаючись за кущами на той випадок, коли бабі-язі заманеться вийти на ганок, вони стали пробиратися до копички. Несподівано Аристарх приловчився і всіма чотирма лапами вчепився в стовбур невисокого берестка.

— Гвалт! — зарепетував він на всю свою котячу горлянку. — Караул! Рятуйте мене!

Степан смикнув Аристарха раз, смикнув вдруге. Проте кіт нібито приріс до стовбура.

— Пробі! Ріжуть! — репетував він. — Шкіру з живого знімають!

— Кидай його! — вигукнув Василь. — Тікаймо, поки вона не вискочила!

І хлопці припустили так, як, напевно, ще ніколи не бігали в житті. За їхньою спиною лунало котяче нявкання і вереск розлюченого Аристарха. Через хвилину до них приєдналися вигуки і прокльони баби-яги.

— Онде вони! — кричав кіт. — Хапай їх! Бачиш — вони до копички біжать!

Озирнувшись, Степан побачив, як Аристарх кульгає за ними на трьох лапах, а баба-яга витягує з будинку мітлу з довгим лискучим держаком.

— Навіщо їй мітла? — задихаючись, запитав він у Василя, котрий біг трохи попереду. Звідкілясь в його руках взялася замашна палиця.

— Яка мітла? — не зрозумів Василь. Він теж озирнувся, і на його обличчі з'явився подив. — О, та вона ж летить на ній! Ну, Степане, тепер тримайся!

І вони залопотіли швидше, ніж до того.

Але ще швидше гналася за ними Ядвіга Олізарівна.

— Всіх згною! — гнівно кричала вона. — Заживо в землю закопаю!

— Правильно! — підтримував Аристарх. — Давно пора!

Степан з розгону проскочив повз копичку сіна і зупинився. Бігти далі не було ніякого сенсу. Все одно через кілька секунд баба-яга їх наздогнала б.

Порятунок можна було шукати лише в СТУПі. Та й то, якщо вона десь поблизу… Але як її знайти?

Степан широко розвів руки і кривулями подався навколо копички.

— Молодець, Степане! — вигукнув Василь. — Шукай СТУПу, а я спробую затримати її хоч трохи!

І він з ломакою напоготові повернувся до Ядвіги Олізарівни, що була вже зовсім близько.

Степан метушливо снував від копички до шипшинових кущів і назад. Проте нічого не міг знайти. Аби ж то хоч знати, яка вона з себе, та СТУПа!

— Шукай, Стьопко, шукай швидше! — вигукував Василь. Здається, він підбадьорював не стільки товариша, скільки себе. — Шукай, а я їй зараз покажу! Хай знає наших!

Степан мигцем поглянув у його бік і побачив, як розкошлана баба-яга стрімко, мов шуліка, налетіла на Василя. Той погрозливо змахнув ломакою. Мітла різко змінила напрямок, описала в повітрі круту дугу і кинулася на Василя зі спини. Хлопець ледве встиг повернутися їй назустріч і виставити єдину свою зброю.

Баба-яга з голосними прокльонами шугнула вгору.

— Ні, нас так просто не візьмеш! — гукав їй услід Василь. — А ти шукай, Степане, шукай!

— Та немає її ніде! — у відчаї відгукнувся Степан. — Мабуть, Аристарх нас обдурив!

— Я такий, — задоволене загорлав Аристарх, накульгуючи на трьох лапах. — Хапай їх, лови!

Баба-яга зловтішне зареготала. Вона розвернулася у високості і знову накинулася на Василя. Той підняв палицю над собою, проте цього разу мітла не збиралася ухилятися від неї. Держално вперезало по Василевій руці з такою силою, що палиця відлетіла далеко вбік. Василь засичав від болю і хотів було нахилитися за нею. Та баба-яга була напоготові. Вона так турнула хлопця, що той колобком покотився по землі.

- Є один! — втішено вигукнула вона. — Є один, а зараз буде другий!

І мітла знову почала набирати висоту.

СТУПА

Степан зупинився. Все, тепер, здається, вже не врятуватися. Але й плазувати перед цією страхітливою чужачкою він теж не буде!

Степан випростався і вигукнув:

— Не боюся я тебе! І ніхто тебе не боїться!

І, не зводячи з баби-яги очей, сміливо ступив їй назустріч.

— Стій! — зненацька відчайдушним голосом зарепетувала баба-яга. — Замри, де стоїш!

Проте було вже пізно. Степан вдарився коліном об щось, чого не бачило око. Сильний біль примусив його зойкнути, проте він тут же замовк, бо перед ним несподівано постала якась дерев'яна споруда, що була злегка притрушена сіном.

— Стій, кажу тобі! — репетувала баба-яга так, що аж у вухах лящало. — Не рухайся! Відійди назад!

Але Степан вже відгорнув сіно вбік і стрибнув у глибоку, мов діжка, виїмку у колоді.

Баба-яга у відчаї крикнула щось пронизливим, диким голосом і шугнула під хмари.

— Молодець, Стьопко! — вигукнув Василь. — Наша взяла! Тепер нехай вона потремтить перед нами!

Баба-яга зі свистом носилася навколо СТУПи. Божевільна лють перекошувала її і без того страшне обличчя. Вона то відлітала далеко вбік, то блискавкою кидалася на Степана. Держално мітли, здавалося, от-от протне йому груди. Проте в останню мить якась невидима сила відкидала мітлу убік.

— Ти