Читати книгу - "Не судилось (Панське болото)"

Д м и т р о. Нi, крий боже! I вас я вважаю за матiр: рiдних пак не згадаю нi батька, нi матерi. Чоловiк ваш покiйний, царство йому небесне, виховав мене, зберiг сиротi i батькiвщину, i хату, наставив мене самого добрим хазяїном, до пуття довiв, — так як же менi не любити вас? З Катрею зросли ми укупi…

К а т р я (надходить). Я, мамо, розпалю у коминi, кулешика вам зварю на вечерю.

Д з в о н а р и х а. Не треба, доню. (Гладить по головi її). Славна у мене, Дмитре, дочка: i хороша, i моторна, i упадлива.

Д м и т р о. Що й казати? Нема, може, в свiтi за Катрю!

К а т р я (гiрко). Не хвалiть, мамо!

Д з в о н а р и х а. Запишаєшся? А тебе таки справдi, кралечко, гедзь з одного боку напав.

К а т р я (перебиваючи). Он дивiться, як сонце сiдає червоно; певно, вiтер буде на завтра. Треба буде однести до млина мiрочки зо двi пшеницi, бо в нас уже борошна обмаль.

Д м и т р о. Я завтра зайду й однесу.

Д з в о н а р и х а. Та то борошно борошном, а ти таки…

К а т р я (хутко). Мамо, цитьте! (Прислухається). Хтось iде до нас; може, лiкар? (Бiжить з тривогою; дивиться за ворота).

Д з в о н а р и х а. Може, справдi. Вiн того тижня заїздив, то обiцявся, що ще заверне.

Д м и т р о. Та тепер уже ви, хвала богу, одужали, то чого б i ходити йому чи паничевi?

Д з в о н а р и х а. Та лiкаря уже бiльш мiсяця i в селi нема.

Д м и т р о. А паничевi б чого? Хiба й вiн лiкар?

Д з в о н а р и х а. Не знаю; тiльки така вже добряча душа, що й господи! Що божого дня трудився!

Д м и т р о. Себто вас жалував так?

Д з в о н а р и х а. Господь його святий зна, — чи у його вже таке серце, чи ми заслужили ласки у бога?

Д м и т р о (зiтхнувши). Може.

К а т р я (вертаючись). Нi, то не вiн; хтось у хустцi. Позношу лишень я на нiч полотна в комору.

Д м и т р о (iдучи за Катрею). Я тобi поможу.

К а т р я. Та я й сама зберу — не важкi. (Iде до тину i збира полотно, що на йому розвiшане).

Д м и т р о (пiдходячи до тину). Катрусю! Я хотiв би з тобою побалакати…

К а т р я. Об чiм? (Потупилась).

Д м и т р о (мне шапку). Сама знаєш, об чiм… тiльки й думки, тiльки й гадки!

Д з в о н а р и х а. Пiду вже я: i пiзно, та й молодята нехай собi поговорять! (Вголос). Дмитре, синку! Проведи вже мене до хати: нагулялася.

Д м и т р о. Зараз, мамо!

Пiшли.

В И Х I Д III

Катря сама.

К а т р я. Боже мiй! У якi тенета я вплуталась — i думок не зберу. Чого ти радiло, дурне серце? Не бути сьому, не допустять пани! I Михайла уже третiй день немає; то було й вечора не пропустить, а на цiм тижнi тiльки раз ускочив на час, та й на досi… Може, не вiльно… Тiльки як же менi нудно без тебе, як нудно! А тут ще Дмитро! Пристає з словом, що я йому перше дала… любить… а я… Ну, що йому казати? Водити парубка, та ще такого, — грiх! Правду сказати? Та чи язик же у мене повернеться? До матерi ще дiйде… хоч би од цього хранив господь!

С т е п а н и д а (за ворiтьми). На! З'їж!

К а т р я (здригнувшись). Хто це? Степанида?

В И Х I Д IV

Степанида i Катря.

С т е п а н и д а (ввiходить п'яненька). Що ж, що я була панською полюбовницею? Не по своїй волi, дрантя, чуєш? Не по своїй волi!.. А ти — по своїй, повiє!.. Дiвуєш? I я навчуся по сьомiй дитинi так дiвувати! Чия б казала, а твоя б мовчала! Яка я п'яниця? Випила, ну — випила на свої, а не на краденi, злодюго, чуєш?

К а т р я. Тiтко, кого це ви так лаєте?

С т е п а н и д а. А ту шелихвiстку бiсову, покоївку панину, Аннушку. Вродила мама, що не прийме й яма! Розпустить плахiття, бендерська чума, та й зачiпа! Я тебе зачеплю! Я тебе як вiзьму на зуби, то ти й носа до нашого кутка не покажеш!

К а т р я. Охота вам, тiтко.

С т е п а н и д а. Така, серце, охота, що як нема з ким полаятись, то й їсти не буду. Оце я її, шльондру, аж до самiсiнького двору проводжала; шпетила вже, шпетила на всю губу! Почухаються i батько її, i дядько, i тiтка, i дядина! Е! Мене не чiпай: я й сама зачеплю! Уже так налаялась, так налаялась всмак, що аж на серцi полегшало; зайшла до шинку та й випила…

К а т р я. Та бачу, бачу.

С т е п а н и д а. Що ж, Катре? На свої, на заробленi…

К а т р я. Та й на свої не гаразд пити.

С т е п а н и д а. Розкажи своєму батьковi, голубко моя… Тiльки тепер i мого! (Спiва й пританцьовує).

Коли б менi, господи,

Недiлi дiждати!

Сюди, туди, он куди —

Недiлi дiждати!

То й пiшла б я

До роду гуляти!

Сюди, туди он куди —

До роду гуляти!

Там мене будуть

Часто частувати!

Сюди, туди, он куди —

Часто частувати!

К а т р я. Та вже ж, хвалити бога, недiлi дiждались, начастувалися..

С т е п а н и д а. О?!