Читати книгу - "Три товариші"

— А це навіщо?! — насипалась вона на мене. — Про які це таємниці ви збираєтеся говорити у будці?!

Я замовк і прикусив язика. Розбурхані материнські почуття зачіпати не слід, — адже на їх боці одвічна мораль!

Ми умовилися зібратися ввечері у Готфріда. Повечерявши в маленькому ресторанчику, я попрямував до нього. По дорозі купив собі в елегантному галантерейному магазині чудовий новий галстук — треба ж було відзначити урочистість дня! Мені все ще видавалося неймовірним, що все склалося так добре. Я заприсягнувся бути завтра таким серйозним, як генеральний директор похоронного бюро.

Готфрідова комірчина нагадувала музей. Вся вона була завішена сувенірами, які він привіз з Південної Америки. На стінах — барвисті килими, маски, засохлий людський череп, якісь кумедні глечики, списи і, нарешті, — вінець усього — чудова колекція фотографій, що займала стіну: індіанки та креолки, вродливі, смуглясті, гнучкі створіння-незбагненна грація і невимушеність!

Окрім Ленца й Кестера, я застав там ще Браумюллера і Грау. Тео Браумюллер — загорілий, як мідний казан, — сидів на диванному валику і захоплено розглядав Готфрідову колекцію фотографій. Він був гонщиком від автозаводу і здавна приятелював з Кестером. Шостого числа Браумюллер мав узяти участь в тих перегонах, на які Отто записав «Карла».

Масивна, роздута фігура Фердінанда Грау спиралася на стіл; він був уже добре напідпитку. Побачивши, що я тут, він своєю широкою лапою потягнув мене до себе.

— Роббі, — сказав він глухим голосом, — чого тобі треба тут, серед загиблих? Тобі тут немає чого робити! Іди собі геть! Рятуй себе — ще не пізно!

Я глянув на Ленца, той підморгнув мені.

— Фердінанд — на висоті! Уже два дні як пропиває тут одну небіжчицю… Продав портрет і гроші зараз же отримав…

Фердінанд Грау був художник. Та проте він давно вмер би з голоду, коли б не спеціалізувався на одній справі — по фотографії він чудово малював життєвірні портрети померлих. Замовляли їх шанобливі родичі. З цього він і жив та й непогано жив. А його прекрасні пейзажі ніхто не купував. Через те його розмова завше мала дещо песимістичний присмак.

— На цей раз це був шинкар, Роббі, — розповідав Грау, — шинкар та його тітка, померла в маринаді з оцтом та олією; вона лишила йому спадщину… — Він здригнувся всім тілом: -Аж моторошно!

— Слухай-но, Фердінанде, — втрутився Ленц, — не слід би тобі вживати таких різких виразів. Адже ти сам заробляєш на одній з найпрекрасніших людських властивостей — на шануванні ближніх.

— Дурниці, — відповів Грау, — я заробляю на усвідомленні людьми своєї провини. Шанування — це ж не що інше, як усвідомлення своєї провини. Хочуть люди виправдатись за те, що вони любенькому небіжчику накоїли та напобажали за все його життя…

Череп його палав, Грау повільно провів по ньому рукою.

— Ось подумай собі, скільки разів отой мій шинкар накликав своїй тітці смерть, а тепер звелів намалювати її найвитонченішими фарбами та й повісив собі над диваном. Такою вона йому більш до вподоби. Шанування! Мало хороших властивостей у людини; та й про них вона згадує тільки тоді, коли вже запізно. Тоді її зворушує думка: яким же ж я міг бути благородним… Отож вважатиму себе за доброчесну людину… Доброчесність, доброта, благородство, — він махнув своєю могутньою лапою, — всіх цих властивостей люди щиро бажають іншим, щоб їх легше обдурити…

Ленц усміхнувся.

— Ти підриваєш основи людського суспільства, Фердінанде!

— Основи людського суспільства — це жадоба, страх і корупція, — відрізав Грау. — Людина — зла, але любить добро, коли його чинить хтось інший.

Він простяг до Ленца руку з бокалом.

— А тепер налий мені та не базікай цілісінький вечір — дай іще комусь слово сказати.

Я переліз через диван до Кестера. Мені раптом щось спало на думку.

— Отто, зроби-но мені послугу — дай мені завтра на вечір кадилака.

Браумюллер припинив надто уважний розгляд фотографії якоїсь дуже легко одягненої креолки-танцюристки.

— А ти вже вмієш робити повороти? — спитав він. — Я досі думав, що ти вмієш їхати тільки по прямій та ще коли хтось за тебе тримає руля.

— Заспокойся, Тео, — відповів я, — з тебе ми на перегонах шостого зробимо котлету! Браумюллер заквоктав од сміху.

— Ну то як же ж, Отто? — наполягав я.

— Машина не застрахована, Роббі, — сказав Кестер.

— Я повзтиму, як слимак, а гучатиму, як автобус. Мені тільки на кілька кілометрів тут у місті…

Отто примружив очі так, що лишилась тільки маленька шпаринка, і посміхнувся.

— Гаразд, Роббі, про мене то й візьми…

— Тобі машина потрібна, мабуть, чи не до нового галстука, — підійшовши, спитав Ленц.

— Замовкни, — відказав я, відпихаючи його. Але він не відступився.

— Покажи-но, дитинко! — Він обмацав шовкову тканину. — Чудово! Наше дитинча в амплуа танцюриста! Здається, чи не збираєшся ти на оглядини?

— Сьогодні твої дотепи мені не дошкуляють, ти, ілюзіоністе з цирку! — відповів я.

— Оглядини? — Фердінанд Грау підвів голову. — А чому б йому й не піти на оглядини? — Він ніби ожив, во-вернувся до мене, сказав: — Іди, іди, Роббі, іди спокійненько! У тебе є з чим іти. Адже щоб кохати, треба бути простецьким хлопцем. А ти такий. Бережи свою наївність і простоту. Це — божий дар. Хто його втратить, ніколи вже не набуде.

— Не уболівай надто за цим, — осміхнувся Ленц. — Народитися дурненьким — це хіба сором? Ось умерти таким — це вже хіба щось інше.

— Помовчи, Готфріде. — Грау ніби відкинув його кудись геть одним рухом своєї могутньої лапи. — про тебе мова. Ти ж тиловий романтик. Тебе й не шкода.

— Тобі треба спокійно виговоритись, Фердінанде, — сказав Ленц. — Як виговоришся, то й на душі стане легше.

— Ти шкурник, — промовив Грау, — патетичний шкурник і дезертир.

— А ми всі такі, — всміхнувся Ленц, — ми живемо хіба тільки ілюзіями, живемо в кредит.

— Слушно, — сказав Грау і оглянув нас усіх по черзі з-під своїх кущуватих брів. — Живемо ілюзіями з минулого та в кредит на майбутнє. — Тоді, звертаючись знову до мене: — Наївність і простота, так я сказав, Роббі? Тільки заздрісні люди звуть це глупотою. Не ображайся на це. Це не вада, це — хист.

Ленц хотів щось сказати, але Фердінанд вів далі:

— Ти ж розумієш, куди я веду. Простецький характер,