Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Стотридцятитрьоххвилинний бог, Юрко Коретнюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Стотридцятитрьоххвилинний бог, Юрко Коретнюк"

201
0
02.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стотридцятитрьоххвилинний бог" автора Юрко Коретнюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Стотридцятитрьоххвилинний бог, Юрко Коретнюк» була написана автором - Юрко Коретнюк, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Стотридцятитрьоххвилинний бог, Юрко Коретнюк" в соціальних мережах: 

…у неї було порушене диханя у клітинах. Просто увесь вільний час вона перебувала десь поблизу Юпітера, залишаючись ногами на Землі. Там, вона, казала, живуть янголи із чорними крилами.
Їхні крила були чорними, бо коли янголи літали поблизу сонця, на крильця сідала кіптява. Санта Марія дивилася на них та посміхалася. А потім поверталася на Землю…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 11
Перейти на сторінку:
Юрко Коретнюк

Стотридцятитрьоххвилинний бог
Художнє оформлення обкладинки — Peter Ernst Seelig (с) 2006

We think the same things at the same time.

Thom Yorke, Harrowdown Hill

(Thom Yorke, Harrowdown Hill[1])

Track 1 — Коді (Come on Die Young [2]) 2:10

— У тебе красиві силіконові імплантати.

„Що, бля?” — це були перші думки, які прийшли мені у голову. І тільки після того я обернулася, щоб подивитися на ту людину яка сказала це.

Позаду мене стояла дівчина. Я вже була думала бити прямісінько у пику, але вчасно схаменулася.

Через кілька хвилин виявилася, що вона казала про мої силіконові вставки у портфелі.

Лежати на підлозі та доторкатися до предметів, які мене оточують. Головне — це не те, що ти робиш, а те, як ти робиш це. Мені подобаються речі на дотик. Мені байдуже які вони на вигляд. Хоча я ніколи не відрізнялася правильністю моїх відчуттів, які спрямовують тілесні сенсори з усього тіла.

Коді сидить у кріслі та читає українські народні казки. Читає українські книжки російською, бо мовою оригіналу у тому жлобському ТЦ на Бессарабській площі [3] не знайшлося. Вона сказала, щоб я не переймалася. Вона каже, що знає російську навіть краще за українську.

Я не переймаюся, я гидуюся. Зімбабве — також Росія…

Йду до туалету й тихо плачу. Хоча, ні. Я не плачу. Я пісяю.

І тільки через кілька хвилин я поклала собі до рота жувальну гумка із смаком кавуна, щоб заїсти димну суміш тютюну-цибулі-тіста-картоплі-вареників. Мабуть погано я їх зварила, тому що із кожним рухом щелепи до горла підкочується нудота. Через кілька хвилин випльовую жуйку та повільно перелажу на ліжко.

Коді якось дивно на мене дивиться. Їй не подобається, коли люди довго мовчать. Я ж мовчала дуже довго: коли ходила по квартирі; коли їла. З рота вилазило дуже мало слів.

Байдуже…

Проте я вмію так красномовно мовчати!

Якось так сумно. Після невдалих спроб знайти диск Тома Йорка, чи принаймні М‘юз на худий кінець.

Гімно. Буду спати…

Дивно, але з нашої зустрічі з Коді пройшло менше двох діб, а вона вже живе у мене. Каже, що тимчасово. Поки не поїде до Кракова. Я намагалася зрозуміти, коли вона це зробить, але нічого не дізналася. Як й не змогла зрозуміти, що вона, дитина скандинавських гір, забула в Україні. Просто запитання не були задані мною й роз‘яснені нею. Я знала тільки дві речі про неї: вона тільки недавно повернулася з Московії, де провела півтора місяці.

А що, я не скаржуся: вона готує їсти, прибирає, ще й ходить у крамницю. З кожним днем нам ставало веселіше, ми починали розмовляти (о, Боже! Невже?)

Я не їм м‘яса. Коли вона дізналася, то була здивована. Клала білок до борщу у вигляді квасолі та парила сою у великій каструлі. Її задовольняло усе. Коді ніколи не скаржилася та не злилася. Вона не показувала жодних емоцій та ніколи не виказувала себе. Не заважала, коли я працювала. Вона навіть слухала українську музику.

Здавалося б: no problems — але це починало дратувати.

Зранку я прокинулася із дурним сном у голові. Мені снився київський метрополітен і чомусь одна однокласниця, яку я бачила рідше інших із часу випуску.

Мені наснилося, що ми граємо у собачку морквою із двома биками. Коли біготня кінчалася ми відносили морквину до продавця газет.

Після трьох виграшів ми вийшли з метрополітену й зразу опинилися у засніженому Львові. Біля виходу сиділи люди на асфальті у колі та розмовляли.

Я сів у коло поміж Юлею Міщенко та Поваляєвою. Тут хтось каже: „Дорогі телеглядачі. Останнім часом трапилося дуже багато цікавого. Навіть хтось спробував жити віртуально. Розповіси, Вія?” — і дивиться на мене якось так зіщурливо. Я підводжуся та йду проводжати Міщенко додому.

По дорозі вона каже, що народилася на коляду, і, що саме зараз у її католицькій церкві відмічають це свято. Ми підходимо до красивого псевдоготичного собору, у дворі якого стоять ельфійки Санти Клауса, одягнуті у новорічні червоні капелюшки.

Каже: „Дякую, що провела. Маю йти за святковий стіл. Може ще якось стрінемося.”

Я повертаюся та йду, дістаючи цигарку. Але та невдовзі ламається. Проходжу поміж сміттєвих баків та дістаю іншу.

Як тільки хочу запхати останню до рота, два двірника кажуть мені: „Маладой чєловєк! У нас не можна палити. Підійдіть сюди й ми вам розповімо, де можна.

Я, як остання дурепа, підходжу.

Дві бабці щось довго й усєрдно розповідають. А я питаюся: „А чому це не можна палити?”

Вони якось зразу тупіють на очах та показують пальцем на двох кудлатих хлопців, але ті також не знають чому.

Тоді звідкись з‘являється священик та каже: „Я сєйчас што-то скажу, а ти запомні!”.

Я дивлюся на нього та кажу: „А чому російською?”

„Ну, добре, — продовжує він, — я зараз тебе відпущу і нікому нічого не скажу. Але ти запам‘ятай: не дивися нічого про Євросоюз! Не дивитися Euronews! Навіть 1+1 не дивись!!!”

Я прокидаюся…

Полночний брєд тєрзаєт душу мнє апять…

Після кількох тижнів страшних дощів з неба почало сяяти сонце.

Ми сиділи з Коді на підвіконні та пили каву, розмовляючи про усе на світі.

Пройшло ще кілька днів, як ми стали дійсно друзями.

Ми писали на пергаменті вірші, які потім зв‘язували шляречкою та ховали під наші ліжка, бо дуже боялися, що хоч хтось прочитає їх, а ще готували їсти усіляке їдло без м‘яса й сміялися без причини кожного разу, коли хотілися внести щось радісне у наше життя.

Час від часу до нас заходила Мариська, яка завітала до Києва на тиждень. Вона жила у мого ліпшого друга — Юрка.

А знала я її лише по тонісіньким мотузкам листування.

Коли не було чого робити ми усі втрьох влаштовували собі перегляди фільмів, а Юрка не кликали через те, що він завжди скаржився, як багато у нього роботи.

Якщо казати чесно, то можна певно стверджувати, що Юрко кохав Мариську, а Мариська також любила його.

Хоча хто його знає — чужа сім‘я потьомкі.

Якщо бути відвертим до кінця, то нічого вже не стримувало нас від пригод — я вже була хотіла рушити до Польщі разом

1 2 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стотридцятитрьоххвилинний бог, Юрко Коретнюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стотридцятитрьоххвилинний бог, Юрко Коретнюк"