Читати книгу - "Тiм Талер, або Проданий смiх"

Нарештi хлопець пiдкрався так близько, що змiг пiдслухувати приглушену розмову.

- ...Смiшно слухати! - просичав баронiв голос. - Невже ви хочете, щоб я вам повiрив, нiби ви вже витратили всi грошi, якi мали з акцiй?

- Незабаром пiсля того, як ви дали менi тi акцiї, їхнiй курс упав зовсiм низько, - спокiйно вiдказав Крешимир.

- Нехай так! - барон засмiявся купленим смiхом. - Курс акцiй упав тому, що я маю деякий вплив на бiржi. Але ж чверть мiльйона вам однаково ще лишилося!

- А тi чверть мiльйона я поклав до одного банку, що невдовзi збанкрутував, бароне.

- Таке ваше щастя, - знову засмiявся барон, i Тiм аж здригнувся вiд того смiху. Його поривало кинутись туди, але вiн зметикував, що розумнiше буде зачекати й послухати, що ж далi.

- Ну що ж, навiть коли вам доводиться знову працювати, це ще не пiдстава працювати саме на цьому суднi й саме з цим хлопцем.

Цього разу засмiявся Крешимир.

- А хто менi заборонить? - вигукнув вiн.

- Тихше! - просичав барон.

Пiвголосом Крешимир мовив далi:

- Я продав вам свої очi, взявши за них вашi риб'ячi баньки. Заплатили ви менi акцiями на мiльйон марок, але з того мiльйона нi одна марка не попала до моєї кишенi. Ви мене перехитрили. Але цього разу я буду хитрiший за вас, бароне. Я двiчi бачив вас на iподромi з цим хлопцем. I спостерiг, що цей хлопець потiм став щоразу вигравати. А ще я спостерiг, що хлоп'я стало сумне та понуре, мов старий, недужий самотнiй пенсiонер.

Тiмове серце закалатало, коли вiн почув тi слова. Але вiн стояв тихо, не ворухнувся.

А Крешимир провадив далi:

- Я дiзнаюся, що ви виманили в цього хлопця! Я за ним стежу вже чотири роки, i менi нелегко було влаштуватися стюардом на цьому пароплавi. Але тепер...

Баронiв голос перебив Крешимира:

- Тепер я вам, коли хочете, дам iще мiльйон! Цього разу готiвкою, з рук у руки!

- Нi, бароне, цього разу сила моя! - Крешимир говорив дуже помiрковано. - Я можу використати те, що знаю, в три способи: або забрати вiд вас свої очi, або взяти мiльйон, або - i це, мабуть, не найгiрше - примусити вас розiрвати вашу угоду з цим хлопцем, хоч я й не знаю, яка та угода.

Тiм притис у темрявi кулак до рота, щоб не виказати себе стогоном. Якусь хвилину було тихо. Потiм знову почувся баронiв голос:

- Мої справи з хлопцем вас не обходять. Та коли вам такi потрiбнi вашi очi, я згоден на певних умовах... Крешимир перебив його, аж задихаючись:

- Авжеж, бароне, менi потрiбнi мої очi! Мої давнi лагiднi, дурнi коров'ячi очi! Вони менi милiшi за всi скарби свiту, хоч ви того, може, нiколи не зрозумiєте!

- Так, я нiколи цього не зрозумiю, - пiдтвердив баронiв голос. I все ж я на певних умовах згоден розiрвати нашу угоду. Гляньте, будь ласка, на себе в оце дзеркальце.

Настала тиша, така, що чутно було, як б'ється серце. Тiм аж упрiв вiд хвилювання, в яке вкинула його та розмова, й вiд зусиль триматися тихо.

Нарештi вiн почув Крешимирiв шепiт:

- Мої очi! В мене! Знов!

- А тепер мої умови, - сказав барон.

Але Тiм тих умов уже не почув. Крешимир повернув собi свої очi, а його Тiмiв давнiй утрачений дитячий смiх був так близько, ось, рукою досягти! Той смiх, що його Тiм прагнув понад усе на свiтi!

Хлопець не мiг бiльше стримуватися. Вiн кинувся вперед i закричав:

- Вiддайте менi мiй...

Але перечепився об бухту линви, вдарився головою об нiс шлюпки й гримнувся на палубу непритомний.

Дванадцятий аркуш

КРЕШИМИР

Тiм розплющив очi. В круглому iлюмiнаторi перед ним танцювала вгору i вниз червоняста зiрка - лихе вогнисте око Марса. Хлопець лежав на верхнiй койцi в їхнiй iз стюардом каютi. Над Атлантичним океаном сiрiв свiтанок.

Унизу в каютi хтось товкся. Тiм повернув голову й побачив Крешимира. Стюард теж якраз повернув голову до нього й погляди їхнi зустрiлись. У тьмяному свiтлi Крешимирового нiчника Тiм побачив, що в стюарда вже iншi очi - карi, лагiднi.

- Ну, синку, як ти себе почуваєш? - приязно спитав Крешимир.

Тiм iще не очутився як слiд. Вiн не пам'ятав, як опинився тут.

А цей Крешимир, що заговорив до нього, був зовсiм не такий, як той, що йому Тiм допомагав у їдальнi, а куди спокiйнiший i приязнiший.

Стюард пiдiйшов до койки.

- Тобi вже краще, синку?

Аж тодi в Тiмовiй головi помалу зринули всi подiї минулого вечора: голоси перед дверима до камбуза, розмова за шлюпкою, його власний крик i падiння.

- А де барон? - спитав вiн.

- Не знаю, Тiме. На суднi його вже нема. Але скажи менi, ти нас учора ввечерi пiдслухав?

Хлопець на койцi кивнув головою.

- Я такий радий, що ви знову маєте свої очi, пане Крешимир!

- А ти, Тiме? Що ти хотiв забрати назад у барона?

- Мiй... - Тiм затнувся. Йому пригадалась угода, й вiн стис губи.

Крешимир враз ляснув себе долонею по лобi й вигукнув:

- I як я досi не здогадався! Адже цей вельмишановний шахрай смiявсь, наче мале хлоп'я. Тож-то я й вiдчув у ньому щось чуже, таке, що не пасує до нього. Тепер вже я знаю! То був його смiх! Чи то пак, - Крешимир глянув Тiмовi просто в вiчi, - твiй смiх!

- Я вам цього не казав! - скрикнув Тiм. - Чи, може... вчора ввечерi й про те кричав?..

- Нi, Тiме,