Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Щоб ніхто не здогадався 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоб ніхто не здогадався" автора Сергій Холоденко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 53
Перейти на сторінку:
підійти? — запропонував Марик.

— Почекай, почекай, синку. Дуже вже порода цікава. Я такої за все своє життя не бачив. Хоч і тридцять років шахтами кочую. Ану ж бо, Марку, давай-но її прокласифікуємо. Де пульт?

Марик простягнув пульт майстрові.

— Ну що там? — нетерпляче спитав Марик.

— Ха, нічого не показує.

— Як це?

— Сам подивися.

Марик глянув на маленький дисплей. На ньому справді нічого не висвітилося.

— Усе ясно, — сказав майстер. Марик здивовано подивився на нього.

— Усе ясно, стажисте. Найвірогідніше, це космічний гість.

Майстер ще раз світловим променем провів по поверхні брили й кивнув, наче погоджуючись із самим собою.

— Дуже схоже на метеорит, — сказав він.

— А чого ж тоді пульт мовчить?

Майстер знизав плечима, продовжуючи променем мацати світну брилу.

— Як же він тут опинився?

— Зараз розберемося, зараз. — сказав майстер. — Стій тут, а я підійду ближче.

— Може, Агрипичу повідомити?

Я думаю, поки не варто квапитися. Може, що-небудь ще цікаве виявимо. Коротше, стій тут і світи мені.

І майстер неквапом рушив уперед.

Спочатку він обережно підійшов до роботів і оглянув їх.

— Повністю відключилися! — голосно сказав він. — Потім відбуксируємо їх до ліфта. Там і розберемося, що до чого.

Закінчивши огляд, майстер вирушив до самого метеорита. Обережно підійшовши майже впритул, він зупинився й почав розглядати.

Так пройшло кілька хвилин. Марику набридла бездіяльність, і він, обережно теж підійшов до брили.

— Ну що тут? — неголосно запитав він у майстра. Той від несподіванки здригнувся й обернувся.

— А… — протягнув він. — Що це метеорит, то немає ніякого сумніву, — проговорив він хриплувато. — Але кілька годин тому впасти з неба непоміченим він не міг. Він не звалився, а ввалився в цей тунель… Он пролам праворуч, бачиш?

Марик посвітив убік, куди вказав майстер і справді побачив обриси величезної діри.

— Оце та-а-ак… — несподівано вимовив майстер, наче думка-осяяння наздогнала його. — Не може бути, стажисте.

І він, немов заворожений, відступив на крок назад, ще раз оглядаючи брилу.

— Що, що «не може бути»? — захвилювався Марик.

— Ти в школі добре вчився?

— Причому тут це?

— Дивися уважніше, салаго.

Марик ще раз променем провів по поверхні брили.

— Та вимкни ти цей промінь! — кинув йому майстер. — Так подивися. Яке сяйво незвичайне!

— Ну? — підкорився Марик.

— Бублика гну! — роздратовано, але неголосно відповів майстер. — Дивися ж…

І він, підійшовши впритул до метеорита, зняв захисну рукавицю (Марик жахнувся) і акуратно провів долонею по поверхні.

Пальці майстра залишили на брилі темний слід. Але вже через кілька секунд слід раптом засріблився, граючи й переливаючись воістину чарівним світлом. А потім спалахнув і зник. На поверхні сяючої брили слідів від пальців не залишилося.

Марика наче струмом ударило.

— Чарівний метал… — здивовано проговорив він. — Це що ж…

— Так, хлопче, — ствердно кивнув майстер. — Це креоній, — і, посміхнувшись, додав: — Чарівний метал!

— Оце-то так! — захопився Марик. — Його ж міліграмами з метеоритів вишкрябують, а тут така брила! Ой! — осікся раптом він. — До нього ж не можна доторкатися!

— Слухай більше цих брехунів. Ти тільки глянь, як привабливо. Мене так і притягує до нього, як Місяць до Землі. Адже доторкнувшись до нього, я просто привітався з ним. І…

— І ваше вітання наче й прийняте. Він «з’їв» його, — посміхнувся Марик.

— Так, мабуть, ти правий. А знаєш чому? Бо я все зробив від щирого серця. Та ти сам спробуй, не бійся. Гірше не буде.

І Марик, зробивши до чуда природи кілька кроків, з хвилюванням доторкнувся до переливчастого тіла космічного гостя. Трохи шорсткувата поверхня була прохолодною й податливою. Пальці Марика на кілька міліметрів наче втопилися в неї, але далі, здавалося, була сама міцність.

Марик провів пальцями по поверхні й одсмикнув руку.

— Ах ти! — тільки й вигукнув він; його руку наче легенько обпалило.

— Що, не приймають? — посміхнувся майстер. — Мабуть, про прибуток подумав?

— Ні про що я не подумав! — пробурмотів Марик. Тим часом слід від його руки спалахнув, щоправда, не так яскраво й чарівно, як від руки майстра, і за мить зник.

1 ... 17 18 19 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоб ніхто не здогадався"