Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Чорна акула в червоній воді 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"

364
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна акула в червоній воді" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 120
Перейти на сторінку:
і разом зі мною і Ньютоном у білій перуці на стіні чекали, що вона скаже. Аліса посміхнулася і мовила, що рада мене бачити.

— Сідай, — підсунула стілець. Я сів і відчув солодкий запах парфумів. Моїх улюблених. Я тепер неабиякий знавець в цій галузі і не сплутаю їх з будь-якими іншими.

Вона сказала, що я погано вчуся. І я, здається, досить грубо відповів, що мою увагу відвертає її врода.

— Чи ти не це хотів від мене почути?

— Звісно, не це.

Аліса довго мовчала, потім, сказала тихо, майже прошепотіла: — Мені вже 22. Для тебе я вже стара. Зрозумій. У нас з тобою нічого не може бути. Я не хочу, аби ти страждав. Коли ви… — вона хотіла сказати: «Коли виростеш», але, мабуть, подумала, що це образить мене, і виправилася.

— Через пару років ти будеш згадувати про це з усмішкою. Коли тобі буде стільки ж, скільки зараз мені, я буду старою жінкою. У мене маленька донька, і я ставлюся до тебе так, як і до неї, і до інших дітей.

Я відчув, що по моїй щоці повзе сльоза. Цього ще не вистачало. Вона погладила мене рукою по голові і мимохіть стерла сльозу.

Зробила це зовсім непомітно. Наче ненароком торкнулася щоки. Рука у неї м’яка і тепла, як що? Як ковдра, по якій щойно проїхали гарячою праскою.

4.09.75 р.

Всю англійську Милка товче мене гострим ліктем у бік і лізе з усякими дурницями:

— Чуєш, Кощію, а ти хотів би одружитися?

«Іди ти до такої матері», — думаю я, але вголос відповідаю: — Ні.

— Ну й гаразд. А я поїду до Штатів і вийду заміж за мільйонера. Мій чоловік буде високим і красивим. Ми будемо жити в старовинному замку з колонами. Величезні колони з завитками під дахом. У дворі — рівно підстрижені кущі, схожі на низенькі тумбочки. Кожного вечора ворота замку будуть відкривати два лакеї в бордових, ні — лілових камзолах. З воріт виїжджатиме чорний нікельований «Ройс» із дзеркальними вікнами. Ним ми будемо виїжджати на звані обіди. Влітку плаватимемо на білосніжній яхті з зеленими вітрилами. Кожного ранку мій чоловік буде приносити мені в постіль букет червоних троянд. Ось так, Кощію, ось так.

З глузду можна з’їхати від її базікання.

— Замовкни, — сказав я їй, коли задзвонив дзвоник. — Для того, щоб потрапити в Штати, треба принаймні тисячу баксів!

— Бовдуре, — спокійно відповіла вона. — Через тиждень я буду мати дванадцять тисяч, — вона встала і повторила по складах:

— Два-над-цять! Принаймні по шість тисяч на брата, якщо ти перестанеш витріщати свої дурні баньки на ту вчительку.

Милка слів на вітер не кидає. Це завжди було аксіомою. Я наздогнав її вже в коридорі.

— Викладай!

— Ти обіцяєш, я правильно зрозуміла? — вона навіть не зупинилася і мені довелося бігти за нею слідом, зазираючи через плече.

— Обіцяю! — загорлав я. — Якого дідька?! Вона мені сама сказала, щоб я відчепився, і що у нас з нею нічого бути не може!

Милка зупинилася і подивилася мені в очі. Посміхнулася, потім змахнула пасмо волосся у мене з лоба:

— Сьогодні ввечері буду чекати тебе біля морвокзалу. Навпроти кіоску «Союздрук». Сам усе побачиш.

* * *

Шнира — грудаста дівиця з десятого «А», підпирала кіоск «Союздрук», що прямо навпроти виходу з зони спецконтролю, через яку іноземці з теплоходів потрапляють до Ялти. Правильніше було б сказати, що це кіоск підпирає Шниру. Вона важила кілограмів дев’яносто, і не менше ніж по п’ятнадцять припадало на кожну грудь. Шнира страшна нечупара і завжди ходить у м’ятій шкільній формі. Але зараз на ній була коротенька сукня, що ледь прикривала могутні ноги. Криваво-червоні губи стискали тоненьку коричневу цигарку — здається, «Море» з ментолом.

Біля дев'ятого причалу стояв океанський красень-лайнер «Тарас Шевченко». З верхньої палуби динаміки на всю округу розносили «Баркаролу» Чайковського. Від нового причалу відходила «Комета» на Лівадію.

Ми з Милкою стояли на другому боці вулиці і крізь кущі клена спостерігали за Шнирою. Милка була схожа на сучасну Мата Харі — в чорній спідниці і шкіряній куртці. Очі ховалися за темними окулярами. Хоч цим вона, як чорний гіпопотам у весільній процесії, якраз і виділялася в натовпі відпочиваючих, що сунув від готелю «Таврида». Там, у дворі готелю, була станція канатної дороги на пагорб Дарсан.

Коли із зони спецконтролю повалив натовп іноземців, ми хвилин на десять загубили Шниру з поля зору. А потім побачили її під руку з величезним негром у джинсовій ковбойці і клітчастих брюках. Ми прослідкували за ними до під'їзду жовтого будинку на розі вулиць Гоголя і Московської. Потім залізли на горище сусіднього будинку. На горищі пахло пліснявою і

1 ... 17 18 19 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна акула в червоній воді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна акула в червоній воді"