Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

— Я чула, — зауважила Морін, — що найстарші збираються повернути іспит з поборювання чудовиськ. Тих сестер, що успішно складуть решту іспитів, возитимуть на Інісойд Ярхарах для останнього випробування.

— Може, це й правильно, — сказала Ейрін. Від Івін вона знала, що найстарші справді розглядають це питання за пропозицією ґрупи сестер, зокрема й Альси вер Киннейді, які були переконані, що Китрайл відкрив Тиндаяр з наміром розпочати нове вторгнення в земний світ. — Тільки плисти туди далеченько, аж три тисячі миль.

— А що вдієш? — знизала плечима Морін. — Ніде ближче чудовиськ немає.

— Я б цього не хотіла, — чесно зізналася Гелед. — Від морської хитавиці мене нудить. А шість тисяч миль туди й назад… подумати страшно.

Гелед могла так говорити і не боятися, що подруги візьмуть її на глузи. На відміну від них, вона була здібною та старанною ученицею і мала гарні шанси здобути звання повноправної сестри ще до двадцяти років. Про що ні Морін, ні Брі навіть мріяти не сміли.

— А от я б хотіла, — озвалась Арвен своїм тоненьким голосочком. Вона рідко втручалася в їхні розмови, а переважно слухала; та зовсім не тому, що була тихою й мовчазною, просто розуміла всю хисткість свого становища в колі старших за неї дівчат, тому намагалася не набридати. — Це було б дуже цікаво.

— Не бачу в цьому нічого цікавого, — відрізала Гелед, роздратовано зиркнувши на неї. — І особливо корисного теж. Я не вірю, що Ворог розпочне нову війну. Він і досі зализує рани після Мор Деораху. Тоді йому добряче хвоста накрутили…

Ейрін перша закінчила обід і, попрощавшись із подругами, пішла на наступне заняття. У коридорі біля їдальні на неї вже звично чигали малі сестрички — цього разу було четверо дівчат віком від шести до дев’яти років. Оскільки час іще залишався, вона підійшла до них, трохи поговорила (бо знала, що інакше не відчепляться) й попросила не супроводжувати її до північного крила, звідки їх однаково проженуть. Цілком задоволені цією розмовою, дівчатка гайнули собі гуляти, а Ейрін рушила коридором, що вів у протилежний кінець головного корпусу.

Напівдорозі її наздогнала Арвен з грубенькою книжкою, яку притискала обома руками до своїх худеньких грудей.

— Ти ж до сестри Аверлін, так?

— Так. А що?

— Тоді я з тобою. Хочу в неї дещо спитати.

Ейрін скептично гмикнула, тож Арвен квапливо додала:

— Це правда. Мені дуже подобається натуральна філософія, і сестра Аверлін моя улюблена вчителька. А я — її улюблена учениця. До мене була Ріана, та з неї нічого не вийшло, бо вона ледача.

— А ти працьовита?

— Ну… мабуть. Наставниці рідко звинувачують мене в лінощах, а сестра Аверлін — узагалі ніколи. Я виконую всі її завдання, і навіть більше — бо мені цікаво. Вона каже, що коли я й далі так працюватиму, то через кілька років зможу допомагати їй у дослідженнях. — В Арвенинім голосі виразно пролунали хвастовиті нотки. — І ми будемо разом відкривати нові закони.

Найстарша сестра Аверлін вер Шіван чекала на нову ученицю в своїй лабораторії на шостому поверсі північного крила. Вона нітрохи не здивувалася, що разом з Ейрін прийшла й Арвен, і з лагідною усмішкою запитала, що сталося цього разу. Дівчина квапливо розгорнула книжку на місці закладки, поклала на стіл перед учителькою й заторохкотіла про те, що, мовляв, закон О’Келвеґа не виконується для маґічних явищ, бо з допомогою чарів предмети можна не лише нагрівати, а й охолоджувати.

Терпляче вислухавши її, Аверлін зітхнула:

— Скільки можна тобі говорити, золотко, щоб ти не поспішала. Закон О’Келвеґа простий за формулюванням, але складний за змістом, і ми почнемо вивчати його лише… Ну, гаразд, коротко поясню. Цей закон зовсім не забороняє передачу тепла від холодних тіл до гарячих, він тільки накладає обмеження на такі процеси, ставить вимогу, щоб для цього було витрачено певну кількість енерґії. У випадку чарів — маґічної енерґії. Зрозуміло?

Проте Арвен цим не задовольнилася й навела кілька конкретних прикладів, які Аверлін мусила витлумачити з точки зору дотримання закону О’Келвеґа. Нарешті дівчина, так-сяк угамувавши свою допитливість, пішла з лабораторії, а найстарша, провівши її поглядом, тихо мовила:

— Дуже працьовита, дуже завзята і надзвичайно доскіплива… гарні риси для майбутнього науковця. — Відтак подивилася на Ейрін. — А ти, мабуть, і гадки не маєш, що то за звір такий — закон О’Келвеґа?

— На жаль, я нічого про нього не чула, — підтвердила Ейрін. — Але сподіваюсь дізнатися.

— А навіщо? — запитала Аверлін. — Правду кажучи, я була дуже здивована, коли Івін сказала, що ти хочеш у мене навчатися. Жоден розділ натуральної філософії не входить до проґрами іспитів. Ще влітку сестра Етне написала, що ти маєш достатню базову підготовку з природничих наук, а решту потрібних для відьми знань зможеш отримати й на заняттях з маґічних дисциплін.

— Мені про це говорили. Але такі знання будуть фраґментарними й безсистемними, самі лише відповіді на запитання „що“ без розуміння „чому“. А це ж найголовніше. Я вже на власному досвіді переконалась, як дошкуляє неповнота, обмеженість знань.

— Отже, ти прагнеш систематичності?

— Так, сестро. Це набагато зручніше. Коли розумієш засадничі принципи, не треба весь час тримати в голові купу розрізнених фактів. Тоді вони стають пов’язаними між собою, випливають один з одного і легко виводяться з невеликої кількості законів та правил, які легко западають у пам’ять.

Обличчя Аверлін осяяла усмішка — хоч і не така лагідна, як та, що допіру призначалася Арвен.

— І ти сама до цього дійшла?

— Ні. Так говорив мій дід Тирнан.

— Тоді він був дуже розумним чоловіком. А ти добре робила, що слухала його. — Найстарша підійшла до дошки, що займала майже половину однієї з двох глухих стін лабораторії, і, взявши чарівне стило, простягла його Ейрін. — А зараз проведемо невеличкий іспит. Я хочу зорієнтуватися, з чого починати наші