Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

засудженого, стосується прогалин і недоліків вироку в частині призначення покарання. Проте, місцевий суд всупереч вищевказаним вимогам своєю постановою від 13.09.2005 р. в порядку ст. ст. 409, 411 КПК уточнив резолютивну частину вироку щодо Н. від 13.09.2005 р. та на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191 та ч. 5 ст. 191 КК, призначив засудженому додаткові покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади строком на 2 роки з конфіскацією майна, хоча у вироку ці додаткові покарання засудженому за ст. 70 КК не призначались[97].

(Особливості призначення додаткових видів покарань за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, будуть розглянуті в розділі 1.3.).

1.3. Особливості призначення покарання за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК України

Дуже часто в судовій практиці виникають ситуації, коли після постановлення вироку, наприклад за ст. 185 ч. 3 КК, встановлюється, що засуджений винен ще і в іншому злочині, наприклад передбаченому ст. 296 ч. 1 КК, який він вчинив до постановлення вироку у першій справі.

Дана ситуація повністю охоплюється тим поняттям сукупності злочинів, яке міститься в ч. 1 ст. 70 КК. При сукупності злочинів, особою вчинюється два або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливою частиною КК, за умови, що ці злочини вчинені до засудження хоча б за один з них. У наведеному прикладі, особа також вчинила два злочини, кожен з яких має ознаки самостійного злочину і охоплюється окремою статтею КК. Отже, перед нами сукупність злочинів. Вона лише ускладнена процесуальним моментом — невчасним розкриттям одного із злочинів і наявністю вироку по одній із справ. Якби цього не було і суд розглядав одночасно обидва злочини, вчинені винним, то перед нами була б типова ситуація — сукупність злочинів і покарання за неї призначалися б за правилами, вказаними в ст. 70 КК. Та обставина, що злочини, що входять до сукупності, розкриті у різний час, що по одній справі постановлено вирок, не міняє природи вчиненого як сукупності злочинів. От чому в ситуаціях, визначених ч. 4 ст. 70 КК, застосовуються ті ж правила призначення покарання, які визначені в ч.ч. 1–3 ст. 70 КК.

Призначення покарання у порядку ч. 4 ст. 70 КК проходить три етапи:

1) суд призначає покарання за другим вироком, тобто за злочин, розкритий останнім. При цьому в судовій практиці нерідко буває, коли при проголошенні другого вироку, особа засуджується за декілька злочинів. В цьому випадку суд зобов'язаний призначити покарання за кожен окремий злочин, а потім за сукупністю цих злочинів, відповідно до вимог ст. 70 ч. 1 КК;

2) з урахуванням постановленого раніше вироку, суд призначає остаточне покарання або шляхом поглинання менш суворого вироку більш суворим, або шляхом повного або часткового складання покарань, в межах тих розмірів, які вказані в ч. 2 ст. 70 КК;

3) за правилами ст. 72 КК до покарання призначеного за сукупністю злочинів, здійснюється зарахування того покарання, яке вже було повністю чи частково відбуте за попереднім вироком.

На кожному етапі можуть виникати особливості призначення покарання, які повинні враховувати суди.

1а) В судовій практиці нерідко буває, коли при проголошенні другого вироку, особа засуджується за декілька злочинів. В цьому випадку суди як правило призначають покарання за кожен окремий злочин, але забувають інколи призначити покарання за сукупністю цих злочинів, відповідно до вимог ст. 70 ч. 1 КК.

Приклад: Районний суд вироком від 07.07.2006 р. засудив Д., раніше судиму: а) 28.04.2004 р. за ч. 1 ст. 358 КК, ч. 2 ст. 192 КК на 1 рік 6 місяців обмеження волі на підставі ст. 75 КК звільнену від відбування покарання; б) 13.12.2004 р. за ч. 3 ст. 358 КК, ч. 4 ст. 190 КК, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 209 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки і на підставі ст. 75 КК звільнену від відбування покарання, — за ч. 2 ст. 364 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки, за ч. 2 ст. 366 КК на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки і на підставі ст. 75 КК звільнену від відбування покарання. Верховний Суд України вирок скасував і відзначив, що призначаючи покарання Д. за даним вироком, суд застосував тільки ч. 4 ст. 70 КК, не застосувавши при призначені покарань за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення попереднього вироку, ч. 1 ст. 70 КК. До того ж при призначенні остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК суд не повинен був застосовувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки роз’яснень п. 21 постанови Пленуму однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК[98].

1б) Однак, в деяких випадках, суду спочатку необхідно призначати покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, а тільки після цього призначити покарання засудженому на підставі ч. 1 ст. 70 КК, якщо відсутні підстави для призначення покарання за сукупністю вироків.

Приклад: Районний суд вироком від 01.11.2006 р. засудив В., раніше судимого: а) 20.01.1999 р. за ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. на 2 роки позбавлення волі; б) 13.02.2003 р. за ч. 2 ст. 185 КК на підставі ч. 4 ст. 70 КК на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, — за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі