Читати книгу - "Стежкою легенд"

американський учений лікар Дав довів, що ця операція не складна. Він експериментував над одноденним телям айрширської породи. Вчений зрізав з черепа теляти зародки рогів, так звані рогові «пуп'янки», насадив їх один на одного і вростив у тканину посеред лоба. Теля виросло однорогим! Єдиний ріг стирчав йому посеред лоба, як у казкового єдинорога на середньовічних мініатюрах. Знаменно те, що ріг був довгий і прямий, ніби римський меч, хоча бики айрширської породи мають вигнуті роги. Більше того: штучний єдиноріг разом з однорогістю набув і непогамований норов свого казкового тезка. Лікар Дав писав з цього приводу: «Він не тільки рогом, а й норовом скидався на свого легендарного прототипа. Бик швидко втямив вигоди однорогості, коли, ніби носом корабля, прокладав собі шлях через огорожі або простромлював ним, наче багнетом, ворога під час сутички».

Деякі дослідники запитують самі себе: чи не міг поговір про однорогих биків вплинути на розвиток легенди про єдинорогів?

ЩЕ ОДИН ПРЕТЕНДЕНТ

1900 року вчений світ облетіла сенсаційна вістка: нарешті в природі знайдено справжнього єдинорога!

В Сибіру, у стародавніх шарах Землі, відкопали рештки величезної однорогої істоти. Її назвали «Elasmotherium sibiricum». Оце то справді єдиноріг! У ковчезі йому таки було б затісно. Величезний, куди більший за слона, з рогом, що височить посеред лоба, як у легендарного звіра, а не на кінці морди, як у носорога.

Еласмотерій — рідний брат колосальних безрогих носорогів — балухітерія та індрикотерія. Стада цих тварин мільйони років тому блукали рівнинами Казахстану. На той час тут росли тінисті ліси. Болотисті озера чергувалися з густими чагарями та зеленими луками. Крислаті граби, буки і могутні секвойї давали притулок гігантам. Безрогі родичі носорогів, як і жирафи, живилися листям дерев, до яких могли легко дотягнутися, навіть не маючи надто довгої шиі.

Балухітерій, який жив у Монголії та Індії, у всьому скидався на індрикотерія, але був звіром ще більших розмірів. П'ять метрів тридцять сантиметрів — отакий зріст цього колоса! Балухітерій — рекордсмен-велет між усіх звірів, які коли-небудь жили на суходолі. Під його черевом, наче під аркою, могла пройти шерега солдатів по шість чоловік у ряд.

Усі допотопні носороги несподівано вимерли десятки мільйонів років тому. Проте їхній однорогий сибірський родич, так уважають деякі вчені, можливо, дожив до появи людини і був винищений первісними мисливцями.

Стародавні тунгуські пісні зберігають спомин про давноминулі часи, коли в їхній країні жив страшний чорний бик-єдиноріг. Він був такий великий, що потрібні були цілі сани, аби привезти лише один ріг його.

Отже, палеонтологія познайомила нас ще з одним кандидатом у єдинороги. А втім, за останній час ідея про еласмотерія, як можливого прообраза легендарного єдинорога, не знаходить відданих прихильників. Усе-таки малоймовірно, щоб еласмотерій міг дожити до появи на землі людини.

Перекази тунгуських мисливців про «чорного однорогого бика» грунтуються, можливо, на знахідках допотопних кісток еласмотерія. Домалювавши все інше уявою, народна фантазія зробила з цих решток реконструкцію доісторичного єдинорога.

ФАБРИКАНТИ ВАСИЛІСКІВ
ВАСИЛІСК У КОЛОДЯЗІ!

Славу найпопулярнішого чотириногого героя християнської літератури в єдинорога й дракона виборює інше фантастичне створіння — василіск. Це слово добре знайоме всім. І понині ще в буденній мові ми частенько його вживаємо, а вже діди наші й прадіди про вигадані властивості василісків знали, можливо, більше, ніж про багатьох цілком звичайних істот — про кита, приміром, або акулу. А про таких «рідкісних» тварин, як, скажімо, тапір, лама чи кенгуру, відомих тепер кожному школяреві, вони навіть і гадки не мали. Про василіска ж чого тільки не переповідали.

Монстр цей не руського походження, хоча з давніх-давен його знають на Русі. Він оселився тут разом з першими перекладами старогрецьких книг [25]. Осередок виникнення легенди — країни Південної Європи і північне узбережжя Африки, де живе «коронована» змія — живий прообраз легендарного чудовиська.

А тепер послухайте, яка дивна приключка сталася сімсот років тому на одній з вулиць Відня. Пам'ять про неї та імена дійових осіб зберегли для нащадків австрійські літописи.

… Нелегко було протовпитися. Стражники розштовхували людей і кричали:

— Дорогу магістру юстиції! Дорогу закону! Іде пан Яків фон дер Гюльбен.

— Тихше, прийшов суддя.

Юрма розступилася. Магістр юстиції статечно пройшов у супроводі озброєних алебардами солдатів. У натовпі почулися обурені вигуки.

— До в'язниці майстра Гархібла!

— Закувати його в кайдани!

— Він накликав василіска!

Суддя фон дер Гюльбен поважно здійняв руку.

— Скажи мені, Гархібле, — звернувся він до переляканого пекаря, будинок якого облягала розлючена юрма, — скажи, Гархібле, тільки щиру правду — раджу тобі! — що викликало цей нелад?

— Я не винен, ваша честь. Я не винен. Це все василіск. Василіск у моєму новому колодязі. Я тут ні до чого.

— Він сам накликав його! — втрутився хтось.

— Мовчати! — вигукнув суддя. — Ви все розкажете, але не зараз. Говоріть далі, майстре Гархібле.

… Це сталося 1202 року у Відні. В одному з колодязів будинку № 7 по вулиці Шонлатернгассе раптом об'явився василіск. Сполошилося усе місто, і довго ще оповідали потому про дивну пригоду і про романтичне кохання,