Читати книгу - "Претенденти на папаху, Олег Федорович Чорногуз"

Сідалковський мило посміхався. Йому дядя Філя таки подобався. На обличчі Євграфа цвіла тепла й щира посмішка, якої ніколи не буває у ревізорів чи працівників слідчих органів. Дядя Філя розумівся на людях. Сідалковський це одразу збагнув і посміхнувся ще раз. Ця посмішка, як і попередня, йому не коштувала нічого, але давала певний шанс вловити синю пташку із золотою гілочкою в дзьобику. Дядя Філя не залишився в боргу і також посміхнувся лукаво й заохочуюче, ніби кажучи: «Ну що ж, молодий чоловіче, стрибайте. Під водою жодного пенька. Так що можете головою униз!»

— Що ж ви не показуєте своєї фототеки? — Сідалковський обійняв дядю Філю за плечі.

Дяді Філі це сподобалося, але він знав, що після такого близького контакту він може дещо змінити розцінку не на свою користь, і швиденько скинув руку Сідалковського зі свого плеча.

— Справжній товар на ринкових площах не показують! Він швидко знецінюється! Коли багато народу, то всі поспішають зі своїми зауваженнями, не хочуть тримати їх при собі, як гроші. Спочатку приходять подивитися, потім їх цікавить ціна, тож перед цим починають гудити товар, щоб збити ціну. А дяді Філі нема чого збивати. У дяді Філі у всьому порядок і прейскурант. І запам'ятайте, молодий чоловіче, у дяді Філі товар тільки вищої, дев'яностошестипроцентної проби. Підробкою під золото дядя Філя не займається.

Він узяв Сідалковського за лікоть і, дрібочучи, біг поруч, весь час намагаючись зазирнути у вічі, хоч Євграф і не ховав їх.

— Ось сюди! На цій алеї мало свідків, але багато білочок. А білочки, як ви знаєте, свідками бути не можуть!.. Присядьмо на оцю лавочку… У дяді Філі три кишені. Ось у цій, — він показав на те місце, під яким у нього стукотіло серце, — мікроклуб «Навіки разом». Стопроцентне попадання. Тут, — стукнув він себе вище лівого коліна, — мікроклуб «Може бути», а тут… — він засунув руку в праву кишеню штанів, — те, що вас цікавить… Але це не факти! Факти вас не повинні цікавити— факти цікавлять слідчих і прокурорів. У вас, молодий чоловіче, благородне обличчя. Такі обличчя навіть на суді не дають ніяких свідчень. Дядя Філя вам довіряє, як сам собі, а він у людях розбирається. Але, як кажуть, — чим чорт не жартує! Скажіть, — раптом дядя Філя підвівся з лавочки. — Хто вас прислав?

Сідалковському з усього монологу дяді Філі найбільше сподобалися останні слова, особливо про благородство обличчя.

І він відповів щиро:

— Грак! Євмен Миколайович Грак! Це прізвище вам про щось говорить?

— Це прізвище дяді Філі говорить більше, ніж вам. У цього прізвища ні грошей, ні совісті, ні благородства… Але чи є гроші у вас? Якщо вони у вас є, то в дяді Філі є для вас картотека, фототека, і ваші дані, ваші побажання…

Сідалковський теж підвівся з лавочки, не зводячи очей з дяді Філі.

— Слухайте сюди, — знизив той голос. — Є молоді вдови — красиві, вродливі, багаті: квартира, автомобіль, гараж, трельяж і все на «ляж». Усе крім паспорта…

— Як це — крім паспорта? — вихопилось у Сідалковського.

— У них паспорт є, але вони…

— Я вас зрозумів, вони той паспорт показують тільки у паспортному столі, і то лише тоді, коли треба туди доклеїти ту ж фотокартку, що й у тридцять літ, тільки добре підретушовану художником.

— Ви дядю Філю зрозуміли, але трохи складніше, ніж він думав. А він не настільки геніальний, щоб думати прості речі. У них паспорт є, але вони його, як і свої прєлєсті, уже при яскравому світлі не показують. Дядя Філя говорить досить прозоро, чи тут потрібен коментар?

— Коментар зайвий, але, гофмаршале, я належу до тих людей, котрі ніколи не відвідують магазинів з уціненими товарами.

— І даремно. Повірте досвіду, а досвід у дяді Філі, не дай боже кожному, таки є. Так от, у магазинах уцінених товарів часто є такий дефіцит, який на базарі не купиш. Він туди потрапляє не тому, що поганий товар, а тому, що поганий товарознавець… Раджу подумати… Дядя Філя свого часу був старшим товарознавцем…

— Я у випадковість не вірю…

— І знову ж, як кажуть в Одесі, напрасно.

— Не нагадуйте мені про Одесу.

— Прошу за ізвєнєнія, у вас про Одесу неприємні спогади. Ми з вами колєгі, мсьє, як кажуть у Тулузі. Позолотіть ручку — і дама ваша! — дядя Філя витяг мініатюрний фотоальбом.

— Ваша фототека? За те, що я погортаю, ви теж берете гроші?

— Дядя Філя бере гроші тільки за труд, а гортати мій альбом у моїх руках — це насолода. Тому почнемо скорочуватись, як кажуть стенографісти. Вас вдови не цікавлять?

— І комісійні теж!

— Понятно! Вопросов нєт! Комісійних магазинів ви теж не відвідуєте. І теж, як кажуть в Одесі, напрасно. Можна, дядя Філя з цього приводу прочитає вам лекцію? Вона не така довга, як у товаристві «Знання», бо за це мені таки грошей не платять. Дядя Філя її читає тільки з любові до вас. У вас є щось благородне в обличчі. З такими обличчями, повірте досвіду дяді Філі, в прокуратуру не бігають, в бехесес, між іншим, теж. Дядя Філя з вами ділиться досвідом, бо у вас бачить щось своє, можливо, свою молодість. Ах, скільки дядя Філя передивився висококласних дам…

— Гофмейстер, з мене достатньо лекції. Спогади залиште для когось іншого.

— Ах, таки да! У таких красунчиків свої спогади. Так я й кажу: дядя Філя теж ніколи не бігав у