Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський 📚 - Українською

Читати книгу - "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"

275
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На визвольних стежках Европи" автора Микола Дейчаківський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:
і про політику. Це давало задоволення не менше, як шматки картоплі в юшці. По кількох днях я вжився в ситуацію, але голод чимраз більше ослаблював фізично і робив мене апатичним до всього. Досить часто понад табір пролітали ескадри американських літаків і била по них зенітка. Спочатку, на думку, що якби впала десь близько бомба, то з нас нічого б не залишилося, огортав неспокій і страх, але з часом це не робило на мене жадного вражіння. Весь час мучила мене думка, як би то попередити наших людей, що я арештований, щоб вони відповідно до того приготовились і поробили потрібні заходи щодо людей, яким могла загрожувати небезпека. Я роздобув паперу і написав малу записку до своєї сестри і передав людьми, що йшли на роботу, щоб вони якось передали його дальше. І як пізніше я довідався, той лист сестра одержала, остерегла кого треба і навіть їздила до Лянцендорфу з передачею, а їй сказали, що мене там уже нема.

Бо дійсно по трьох тижнях побуту нас перевезли назад до Відня до Розауерлєнде Касерне. Я знов опинився у великій камері і тому, що не було для мене причі, то я на ніч лягав на столі. За кілька днів мене повели пішки по Набережній над каналом до будинку ґестапо на допит. Була провесна, і хоч мої руки були оковані, та прохід був приємний. На мене крадькома глипали прохожі — а я весь час побоювався, щоб між ними не було моєї сестри, яка дуже близько тут жила на Таборштрасе і часто ходила тою набережною.

Мій слідчий був досить молодий, добре збудований ґестапівець. Я почав свою історію, яку я подав у Бреґенці, але він зразу зареаґував, щоб я йому не оповідав жадних байок, бо я не є жадний студент, а большевицький шпигун. Я заперечив і за це він кілька разів мене потягнув нагайкою. Я дальше заперечував. Тоді прийшла справа особи, що сконтактувала мене з Веберами. Я твердив, що то була Розалія Бодак, за що він знов почав частувати мене нагайкою. Він сказав,що її ім'я є Ліда і що вона є співачка. Я побачив, що Вебери "сиплять". Я дальше твердив, що я знаю тільки Розалію. Дальше він намагався видобути від мене імена людей, яких я знаю у Відні. Я сказав, що щойно приїхав до Відня і крім Розалії, нікого не знаю. На закінчення допиту він сказав мені, що як шпигуна мене і так розстріляють, але перед тим мене пустять через таку машину, що я все скажу.

Під вечір мене відвели до тюрми. Мій настрій був поганий — положення виглядало безнадійно. Хоча в мене нічого не знайшли, але те, що знайшли у моїх співтоваришів, ставило нас усіх під оскарження у шпигунстві, що в той час, принаймні в мойому розумінню, було однозначне з карою смерти. Дуже болючим був теж для мене факт, що мене оскаржено в шпигунстві на користь большевиків — саме тих ворогів, проти яких була спрямована наша боротьба. Дальше було ясно, що Вебери "співають" і зізнають не так, як ми договорювалися, але говорять правду.

З розповідань деяких в'язнів я дізнався про деякі тортури, які ґестапо вживає при слідстві і які мені приобіцяв мій слідчий. Я прийшов до висновку, що нема сенсу проходити через той ґестапівський млинок, знаючи, який буде мій кінець і наражуватися на заломання, яке потягнуло б за собою арешти перш за все Ліди, а по ній може інших людей з нашої організації. (До речі, Ліда якраз жила тоді з моєю сестрою на Таборштрасе).

Розважуючи ті всі проблеми, я знайшов вихід чи радше він все був зі мною. Пакет з ціянкалієм був при мені, бо при всіх ревізіях, які ми проходили, його не знайшли. В той час шилося маринарки з ватівниками на раменах. В мене ті ватівники були досить грубі і в один з них я запхав той пакетик. І тут почалася дещо трагікомічна історія: коли в камері стемніло, я видобув той пакет, ліг на своє ліжко — стіл, помолився, згадав батьків, сестер, брата й товаришів, надкусив ріжок пакета і почав висмоктувати вміст пакета. Чекаю — нічого не сталося. Тоді я взяв весь пакет в уста, пожував його на платки і проковтнув. Я знав, що смерть по зажиттю ціянкалію повинна б наступити зразу, а її не було. Психічно я вже був ніби мертвий і ждав на фізичну смерть. Смерти я не дочекався, але заснув і був дуже розчарований, коли вранці пробудився. Але тепер я вже не мав виходу з тієї ситуації і бачив, що мені прийдеться випити чашу горя до дна. Моя спроба самогубства не вдалася. Правдоподібно організація купувала ціянкалій десь на чорному ринку і купили "липу", або, може з часом він втратив свою дію. Ще до тепер я не знаю, як кваліфікувати мій вчинок. Я все збирався поговорити про це з якимсь психіятром, чи ця спроба самогубства кваліфікує мене, як людину з дефектом особистости, що має самовбивчі тенденції. Хоча ніколи перед і після того таких в мене тенденцій не було. Мені здається, що хоч може підсвідоме остаточним поштовхом до того вчинку було те, що мої зверхники дали мені ту інструкцію, що інструмент був у той час в моїх руках і в тій тяжкій ситуації я вирішив поступити згідно з інструкцією.

Через день мене знову повели на допит. Свідомість, що мене вважали за большевицького аґента була для мене найбільш болюча і нестерпна. Тому я вирішив, що мені треба до чогось признатися. Я постановив признатися до ідеї і членства в організації, а всі свої сили спротиву сконцентрувати в намаганні не видати людей.

Слідчий взявся до мене гостро, але я зразу заскочив його тим, що я не большевицький аґент, але я є член організації Українських Націоналістів. Це його збило з пантелику і також перекреслювало його схему. Видно було теж, що він в тих справах не дуже визнається. Він почав підозрювати мене, що це є брехня і що я знов намагаюся викручуватися, бо наскільки він знає, то у Відні є українці і навіть мають організації і всі вони є льояльні громадяни. Я мусів його переконувати, що я належу до тих "нельояльних" українців і

1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"