Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

Повітря застояне. Стіллер відчинив вікно. Зелені штори з незрозумілим візерунком відслонені; перед вікном, на протилежному боці вулиці, — сіра стіна будинку.

Він визирнув з вікна, роззирнувся на всі боки. На корковій дошці над столом попередній винаймач цього кабінету залишив кілька червоних, зелених і синіх фломастерів. На стіні висів торішній календар і плакат із закликом сказати «НІ!» наркотикам.

Офісний стілець без билець, обтягнутий синьою, витертою на сидінні, тканиною, заскрипів, коли він сів.

Комп’ютер ще більший тугодум, ніж можна було сподіватися. Довго завантажувався, перш ніж Стіллер зміг ввести логін та пароль, і скидалося на те, що входити в систему він буде ще довше.

Все йшло значно повільніше й тугіше, ніж він собі планував і передбачав. Це його дратувало. Стіллер глянув на годинника. 13.42. Він розраховував, що до цього часу вже встигне переглянути всі головні віхи «справи Катаріни» і буде готовий поінформувати колег про свій план розслідування.

Відновлення справи про викрадення Надії Кроґ було його першим завданням у «групі ДН». Важливо обрати правильну стратегію. Важливо добитися успіху.

Стіллер не надто виразно бачив взаємозв’язки між двома давніми справами, хіба один — в обох справах йшлося про зникнення жінок. Обставини зникнення були настільки різними, що він не міг вказати на спільні риси в цих справах. На нинішній момент скидалося на те, що саме Мартін Гауґен об’єднує їх. Цікаво, та, чесно кажучи, це ускладнювало розслідування. І все ж він радів роботі, яка на нього чекала. «Справа Катаріни» мала всі шанси на швидке завершення.

14

Вільям Вістінґ заїхав заднім ходом на під’їзну доріжку, якнайближче до вхідних дверей. Пройшов через весь будинок до вітальні, залишаючи за собою мокрі сліди.

Коробка зі «справою Катаріни» досі стояла відкрита. Він зібрав розкладені по кімнаті теки й запакував їх у коробку. Деякі аркуші не були закріплені. Один протокол з причепленою до нього фотографією висковзнув з теки на підлогу. Вістінґ підняв і завмер посеред кімнати з фото й протоколом у руках.

На фото — три клаптики паперу, приклеєні на дзеркало над комодом у коридорі Катаріни Гауґен. Спалах камери зблиснув у дзеркалі, але можна розгледіти контури кримінального техніка, який знімав.

У протоколі було описано зміст клаптиків — нагадування про буденні справи. Записка з датою і годиною стосувалася візиту до перукарні, домовленого за два тижні до зникнення Катаріни. Вона хотіла підстригтися і пофарбувати волосся. Перукарка повідомила поліції, що за кілька днів домовленість було скасовано. На другому клаптику — ім’я і телефон однієї з хористок. Сума на 125 крон стосувалася збору грошей на подарунок диригентові на його 50-річчя. Касувала гроші АМЛ — Анне Марія Ларсен.

Ось таким вони займалися дні й тижні після зникнення. Це саме ті деталі, про які пишуть газети, мовляв, поліція перевернула кожний камінь. Життя Катаріни Гауґен по крихті збиралося докупи. Але кожна відповідь додавала нові запитання. Чому Катаріна хотіла підстригтися і пофарбувати волосся, а потім скасувала візит?

Вістінґ поклав фото і протокол у теку й заніс коробку в авто. Потім піднявся до спальні й забрав з одежної шафи ще дві коробки. Вони були великі й важкі, йому довелося підніматися двічі.

Зачиняючи багажник, Вістінґ зненацька побачив біля авта Ліне. Вона була в дощовику й гумових чобітках, на голову натягнула капюшон.

— Прибираєш? — поцікавилася вона, поправляючи захисний чохол на дитячому возику.

— Та вже найвищий час, — усміхнувся Вістінґ.

— Я подумала, що ти вдома, ставиш тісто.

Вістінґ не зрозумів, про що вона каже.

— Тісто на піцу, — пояснила Ліне. — Тумас же приїжджає увечері.

— А, ось ти про що! Ні, цим я займуся пізніше, — Вістінґ не признався, що про піцу цілком забув. — Тісту вистачить й однієї години, щоб піднятися, — додав він і став під дашок над вхідними дверима. — Ви далеко зібралися?

Ліне кивнула на возик, з якого стікала дощова вода.

— Ми далеко були, а тепер — додому.

— Побачимося увечері, — сказав Вістінґ і рушив до авта. — Влаштуємо піцову вечірку.

Він завів двигуна, але ще щось згадав, перехилився через пасажирське сидіння до вікна й опустив шибку.

— Хотів запитати… Ти маєш доступ до старих видань «ВҐ»?

Ліне кивнула, поправляючи капюшон.

— Що тебе цікавить?

Вістінґ завагався, що їй відповісти. Він хотів поглянути на газету, з якої Мартін Гауґен, можливо, вирізав літери й слова, але про погрози і про «справу Кроґ» волів би змовчати.

— Та просто хочу глянути на одну стару газету.

Вістінґ ледь кивнув головою назад, убік багажника з коробками, ніби натякаючи, що йдеться про «справу Катаріни».

— Ти й сам можеш пошукати, — сказала Ліне. — Тепер усе викладено в інтернет. Послуга платна, але я вишлю тобі посилання з логіком і паролем.

— Було б чудово.

Вістінґ підняв шибку, зачекав, доки Ліне з возиком вийде з подвір’я, і аж тоді рушив з місця. Він знав, що в кухонній шафці ще мала б стояти пачка борошна й, можливо, кілька пакетиків сухих дріжджів, але в них уже цілком міг закінчитися термін придатності. Так чи інак, треба ще докупити сиру і всякого іншого для начинки.

15

Вістінґ поставив авто на мийку в гаражі поліцейської управи, узяв вантажний возик, поскладав на нього коробки й поїхав ліфтом в архів.

Бйорг Карін глянула на нього з-за свого столу.

— «Справа Катаріни», — пояснив він. — Тут по них прийде один фацет з Кріпоса.

— Уже приходив.

— Прийде ще раз, — запевнив її Вістінґ.

Він відкотив порожній возик під двері свого кабінету, щоб повернути його згодом туди, де брав.

На моніторі комп’ютера з’явився доступ до електронної версії «справи Кроґ». Комп’ютер працював туго, завантажуючи всі зіскановані документи, складені ще тоді, коли поліцейські звіти друкувалися на друкарській машинці. Але шукав він найновіші рапорти, які підтверджували причетність Мартіна Гауґена до цієї справи.

Вістінґ посортував документи за хронологією, першими поставив найновіші. Серед найсвіжіших було клопотання до Окружного суду про надання дозволу на прослуховування і повний контроль комунікації. Суд задовольнив клопотання.

Далі за списком ішов рапорт Кріпоса про відбитки пальців, на чотирьох сторінках, включно з фотокопіями листів від викрадачів. У рапорті описано, як їх знімали магнітною щіточкою 1987 року з оригіналу листа. Вістінґ добре пригадував часи, коли курсантів школи поліції — і його самого серед них — навчали на теоретичних, а згодом практичних заняттях на місцях злочину, користуватися спеціальним порошком з вмістом заліза. Це й досі найпоширеніший метод виявлення відбитків пальців. У