Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

Припущення, що Мартін Гауґен якось причетний до викрадення Надії Кроґ, досі видавалося йому не надто правдоподібним, але, якщо це таки правда, то хатина неподалік Ланґена могла бути ідеальним сховком — у глушині, за якихось пів години їзди від того місця, де востаннє бачили зниклу дівчину.

— Ви маєте якісь гіпотези? — запитав Вістінґ. — Що трапилося з Надією? Чому більше не об’являлися викрадачі?

— Можливо, вона намагалася втекти, і її вбили, щоб цьому завадити. А може, коли дійшло до передачі грошей, викрадачі злякалися, покинули дівчину, і вона вмерла від голоду. Щось, видно, пішло не так.

— Як у випадку з Чарльзом Ліндберґом, — докинув Вістінґ.

«Справа Ліндберґа» була найрезонанснішою в історії криміналістики. Ще 1932 року з другого поверху вілли викрали з дитячої спальні дворічного хлопчика. Викрадачі залишили листа з вимогою викупу — 50 000 доларів. Гроші взяли, але хлопчика не повернули. За два місяці його знайшли мертвим. Розтин показав, що смерть настала внаслідок падіння з висоти. Очевидно, викрадач випустив дитину з рук на вершечку драбини, якою спускався з другого поверху будинку.

Стіллер зручніше вмостився на сидінні.

— Хай там як, а я хочу, щоб ти розслідував цю справу, — сказав він.

Вістінґ об’їхав перехожого з собакою, обидва понуро брели під дощем.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти знаєш його найліпше з-поміж усіх. Ми хочемо, аби ти спробував зблизитися з ним іще більше, добитися його довіри, і щоб він, врешті, тобі зізнався в усьому.

Вістінґ скоса глянув на супутника, але нічого не сказав. То ось про що він промовчав на нараді! Стіллер на чолі своєї «групи ДН», без попередження, придумав план розслідування з ним, Вістінґом, у головній ролі.

— У нас уже напрацьований досвід у розслідуванні інших справ, — вів далі Стіллер. — Втирання в довіру і стеження, прослуховування і використання традиційних засобів — все це дуже ефективні методи розслідування.

— Але він знає, що я поліцейський. Це вам не підсилання агента.

— Але він не знає, що ти знаєш про Надію Кроґ, — заперечив Стіллер і вперше за весь час усміхнувся. — Це дає тобі перевагу. Ти можеш закинути слушні слова у слушний момент. Спонукати його до певних думок. Натиснути на правильні кнопки. Ти дуже талановито вмієш змусити людей розкриватися.

Вістінґ ледь похитав головою. Йому нав’язували роль, якої він не мав бажання виконувати. В кімнаті для допитів усе інакше, там грають відкритими картами. Те, що пропонував Стіллер, така собі схема облуди, покликана приспати пильність й обдурити людину, близько йому знайому.

— Це питання узгоджене з твоїм начальством, — не вгамовувався Стіллер. — Пропоную почати вже сьогодні ввечері, бо ти ж так чи інакше, поїдеш до Мартіна.

Вістінґ поставив авто перед будівлею поліції.

— Перепустку тобі дали? — запитав він.

Стіллер поплескав себе по нагрудній кишеньці. Вістінґ кивнув йому на розсувні двері головного входу.

— Я ще маю кілька справ, прийду трохи пізніше, — сказав він. — А ти попередь решту, що Мартін Гауґен знайшовся.

Адріан Стіллер, прочинивши дверцята авта на шпарку, на мить завагався.

— Що за справи?

— Поговоримо про це, коли я повернуся.

Стіллер кивнув і вийшов під дощ. Вістінґ з’їхав з тротуару й додав газу.

13

Адріан Стіллер стояв під дощем і дивився вслід авту Вістінґа. Дістав з кишені пакетик льодяників, витрусив один на долоню, а тоді зайшов під дашок над входом до управи поліції і вийняв мобільний.

Лайф Малм був керівником недавно створеної «групи ДН». Його номер телефону стояв першим у списку обраних. Малм відповів після першого ж гудка.

— Як справи? — поцікавився відразу.

— Та трохи не так, як думалося…

Стіллер розповів, що Мартін Гауґен об’явився так само несподівано, як і зник.

— Вістінґ пристав на пропозицію?

Адріан Стіллер з хрумкотом розкусив льодяника.

— Ще не знаю. Здається, йому не до шмиги, що ми все спланували за його спиною.

— Він мудрий чоловік. Зрозуміє…

Двері перед Адріаном розсунулися. Він увійшов у вестибюль, привітався з черговим поліцейським у скляній будці і вставив перепустку в зчитувач.

— До того ж, він легко запалюється новими ідеями. Не зможе відмовити, — вів далі Малм. — Радше погодиться, ніж залишиться стороннім спостерігачем.

Стіллер роззирнувся, щоб впевнитися, чи нікого немає поблизу.

— Скільки часу нам виділили на контроль зв’язку? — запитав він і рушив угору сходами.

— Два тижні… Від 15.00 сьогодні.

Стіллер пройшов з перепусткою другий кордон дверей.

— Гаразд! Я зателефоную по обіді.

Вони закінчили розмову. Стіллер заховав мобільний до кишені, хвилинку постояв, замислившись. Прослуховування може виявити, що Мартін Гауґен, викрадаючи Надію Кроґ, мав спільників, і якщо Вістінґ зуміє натиснути на потрібні кнопки, Мартін буде змушений вийти з ними на контакт. Повний контроль зв’язку передбачав відстежування контактних осіб Гауґена, зміст не лише телефонних розмов, але й повідомлень в е-мейлах чи інших засобах електронної комунікації. Вони в будь-який час доби знатимуть, де він перебуває, бо його телефон відіграватиме роль маячка. Принаймні в увімкненому стані.

Назустріч Адріанові Стіллеру ішов коридором Нільс Гаммер, велике горнятко кави — в одній руці, стос паперів — у другій.

— Уже повернулися?

— Виявилося, що Мартін Гауґен нікуди не зникав. Він був у літньому будиночку, — сказав Адріан.

Гаммер усміхнувся.

— То що тепер?

— Я хотів би пополудні зібрати ще одну нараду зі слідчими, які залучені до розслідування цієї справи.

Нільс Гаммер кивнув.

— Поки що — це лише Вістінґ і я.

Двоє — надто мало, подумав Стіллер. Але поки і втрьох упораємося. Він тут лише один представник «групи ДН», тому не годилося вимагати більшого людського ресурсу для залучення в розслідування справи, яка не була в статусі першочергової саме цього відділу.

— Перед нарадою я залюбки погортав би матеріали «справи Катаріни». Документи вже знайшлися?

Гамер відсьорбнув кави й похитав головою.

— Запитай Бйорґ Карін, — запропонував він, показуючи горнятком на двері архіву. — Якщо не знайде, то їх у нас немає.

Стіллер увійшов до архіву, відрекомендувався милій жінці, з якою вже був знайомий — вона сиділа на протилежному кінці столу під час ранкової наради.

— Гаммер порадив звернутися до тебе, — промовив він. — Я хотів би глянути на «справу Катаріни».

Бйорґ Карін вибачливо всміхнулася, похитавши головою.

— Я була вранці внизу, в архіві, але окремої шухляди з матеріалами не знайшла. Можливо, вона затесалася поміж іншими справами, які час до часу беруть погортати. Попрошу Вістінґа її розшукати.

Відповідь Стіллерові не сподобалася, але він мило всміхнувся.

— Час трохи квапить, — сказав він і попрямував до кабінету, тимчасово наданого в його розпорядження.

Звичайний, стандартний кабінет, доволі просторий, зі світло-сірими стінами