Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Жартівники 📚 - Українською

Читати книгу - "Жартівники"

230
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жартівники" автора Мирослав Сивицький. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 57
Перейти на сторінку:
пост голови виконкому). Галина (якась родичка Стакана) що пропонували секретаркою, на сесію не прийшла. Поїхала в Югославію за „шмотками“.»

21 березня

«І обрання районного керівництва пройшло за схожим сценарієм. Головою Ради обрано першого секретаря компартії Моспана.

Ось для чого так нагло ввели цю посаду. Після відміни 6-ї статті, партія втратила силу, й тепер через своїх ставлеників у Радах, і далі проштовхуватиме „мудрі“ ідеї…

* * *

На підсумковій нараді в обкомі профспілок визнали, що в нашому клубі проводиться справжня робота по відродженню народних традицій та звичаїв.

Виступила Люба й сказала, що знімає з контролю наш будинок, а на третій квартал виділила новий кольоровий телевізор і відеомагнітофон.

* * *

У кіосках Тернополя з'явились у продажу напівголі красуні з не дуже вдалою назвою: „Відеокліп“. Не за горами той час, коли продаватимуть фотографії зовсім голих.»

11 квітня

«Обласна Рада постановила, щоб на території області над усіма установами підняти синьо-жовтий прапор. Державним гербом рахувати тризуб, виконувати гімн „Ще не вмерла Україна“. Під постановою підпис: В. Острожинський — голова Ради, секретар обкому компартії України.

Ось так. Це не голі красуні.

Галина — новообраний секретар сільради, повернувшись з Югославії, відмовилась іти працювати секретаркою, до того ж заявила, що складає з себе повноваження депутата. Я, як голова Ради, тепер маю призначити додаткові вибори на її округу.»

4 травня

«На секретаря сільради знову преться… Наташка! Вже накерувалась у профкомі. Причина? Тепер секретар у сільській Раді отримує більше, як голова профкому. Вміють же люди! А я воюю з вітряками та вірю в химери! Однак постараюсь перерізати їй дорогу, відомщу за отой профком, коли мені пропонували „красіво уйті“.

Згідно з новим положенням всі сесії веде голова Ради. Маю попередню домовленість з більшістю депутатів, що підтримають кандидатуру Марійки — акушерки медпункту, котра дала на те свою згоду. Це добра, щира жінка й за неї проголосує більшість.»

14 червня

«За Наташку проголосувало аж двоє! На місце Галини обрали депутатом рухівця…

І все ж, я зречуся цього поста. Більша частина депутатів — байдужі люди, й навіть слухати не хочуть, а не те, аби вірити, що в селі можна щось змінити. В тому числі й „аппарат“: голова виконкому, бухгалтерка, й новообраний, з мого ж подання, секретар.

Голова виконкому не сприймає жодної моєї ініціативи, а лише чекає і ревниво виконує вказівки району. Тоді що ж це за самоуправління?

На наступній сесії подам заяву на звільнення.»

28 червня

«Посварився з Наташкою. Після невдачі з поверненням у секретарки, вона знову закусила вудила.

— Чому ви не оплатите Кокульському за керівництво хором?

— Нехай піде з концертом на ферму, тоді заплачу.

— З хором на ферму? Та маєте любимчика Білошийкіна, нехай збере агітбригаду й виступає не лише на фермі, а на тракторній, в автопарку, нехай виїде в поле…

— Заставте його, нехай збере.

— Як заставити, коли ви всі мої розпорядження анулюєте? За Беняка я був директором, а відколи ви стали головою профкому, Білошийкін що хоче, те робить, а ви ще йому потураєте… Поверніть мені права директора БК, або я піду геть.

— То йдіть!

Що ж, мабуть, назріла пора „уйті красіво“, а Наташка з Білошийкіним нехай керують…»

1 липня

«Ще отой „патріот“ Кокульський, бачить, що москалиха не хоче йому заплатити, тероризує мене, вимагає 300 крб., а ні, то лишає хор. Це такі в нього „громадські засади“.

Тут підіпхалась Зонька:

— Як так не хоче заплатити? Прийдіть завтра до мене в медпункт, підемо разом до Наташки й про все домовимося.

Я, дурний, послухався її поради й пішов. Там уже була Наташка. Склали договір, оскільки Кокульський не є працівником будинку культури, і я пішов у контору до головбуха. Коли повернувся, Наташки вже у медпункті не було.

— Де її вхопило? — запитую у Зоньки. Поряд з нею стоїть продавець промтоварного — Мироська, ще одна підлабузниця, й шкірить передні кливаки.

— Ну що, знайшов Ніну, є гроші? — пропускає мимо вух моє запитання Зонька.

— Є. Потрібно ще, на касовому ордері, поставити Наташкин підпис. Де вона?

— От бачиш, — гне Зонька далі, — як треба робити! Я коли йду до свого начальника щось просити, то ще здалеку кланяюсь…

— Певно! Буду я на своїй землі усіляким зайдам кланятись! На відміну від тебе, я нікому й ніколи не лизав і не збираюсь лизати п'ят, тим більше отій рудій сучці…

Тут з тріскотом розчиняються двері, що ведуть до суміжної кімнати, звітам, як ошпарена, вискакує Наташка: очі — два мечі, ластовиння — смола!

— Я на вас у суд подам!! — дзявкнула високим надривним голосом.

Я здогадувався, що Зонька „сексотить“, що допомагає їй Білошийкін, але ніколи б не подумав, що здатна на таку підлоту — навмисне спровокувати!

— Пізнаю кагебіський вишкіл! -- вихопилось у мене. Я з ненавистю блимнув на Мироську, що все ще оскіряла передні кливаки — могла ж попередити про те, що Наташка заховалась — повернувся і пішов.

Назустріч учасник хору, тракторист Ілько:

— Читали хлопці на бригаді твою статтю. Добре написано. Всипав ти їм перцю!

Це він про надруковане в обласній газеті оповідання „Сухозлітка“.»

5 липня

«Оповідання наробило шелесту у селі. Плутаючи його зі звичайною публікацією, люди однозначно вирішили, що це написано про наш радгосп.

В оповіданні головний персонаж каже про директора радгоспу, що той „позвозив шлюх зі всього району“. Оскільки Ясьо любить „скакати в гречку“, й у деякій мірі є прототипом, у селі одностайно вирішили, що газета пише про нього.

Контора збунтувалась. Оскільки серед них нема місцевих, ламають голови, кого ж конкретно я маю за „шлюх“…

Отже, окрім Наташки, ще й ці подаватимуть на мене в суд.»

7 липня

«Прийшов до мене Стах Доскоч — його вуличне прізвисько Канарейка. Таке ж прізвище головного персонажу з оповідання „Сухозлітка“. Розказує, що його викликав директор до контори, і допитувався, чи він таке говорив, як це написано в газеті.

— Ти чому йому не відрубав, що ти Доскоч, а не Канарейка, й що розповідь в оповіданні не про тебе?

А взагалі йому приємно, багато фактів з його життя перейшло в оповідання до головного персонажу.

— Я розумію, що ти мене похвалив.  Тільки стережися! Вони всі страх які люті, й точать на тебе ікла…»

17

— На, маєш! — видихнула розчаровано дівчина й чомусь зазирнула на зворотню сторінку останнього аркушика рукопису.

— Що, дитинко? — Нестор відірвався од писання і поглянув на

1 ... 17 18 19 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жартівники», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жартівники"