Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

Якось приведено було до нього хлопця, його-бо скажений пес укусив і аж так нашкодив, що хлопець той сам на собі плоть власну кусав, біснуючись. Сказав святий його батькам, коли припадали до ніг святого Аммона, милості просячи, щоб вилікував сина їхнього: "Чого мені труду завдаєте, шукаючи в мене те, що вище за силу мою? У ваших-бо руках і хвороба, і зцілення йому є. Оскільки в однієї вбогої вдовиці (ім'я її назвав) украли вола, таємно зарізали та з'їли, поверніть тож їй вола живого, і зцілиться ваш син". Це почувши, батьки біснуватого хлопця жахнулися, що святий знає їхні таємниці, і, визнавши той свій учинок, обіцяли з клятвою повернути вкрадене. Святий же, помолившись, зцілив хлопця і відпустив їх із миром. Вони ж бо з радістю у дім повернулися, тоді ж дали вдовиці вола замість того, якого, таємно зарізавши, з'їли.

Якось прийшли до нього два чоловіка заради благословення, їх-бо просив святий, щоб води йому привезли для потреби тих, що приходять: один-бо верблюда, а другий осла мав. І взяли велику посудину та й пішли з гори по воду. Коли ж наповнили посудину водою, мовить той, що мав верблюда: "Велика це посудина, гора ж висока, не бажаю цією тяготою заморити свого верблюда". Другий же, що залишився, узяв воду на свого осла і з великим трудом ледве зміг на гору завезти до преподобного. Той же, побачивши його, рече: "Нехай дасть тобі Бог благодать за працю твою, дитино! Знай, що приятель твій, який не захотів привезти води до потреби нашої, тепер у печалі: позбувся верблюда свого". Пішов той чоловік услід друга свого і знайшов його, коли плакав, верблюд же його був з'їдений вовками за пророцтвом преподобного.

Про цього преподобного Аммона святий Анастасій Олександрійський у житії преподобного Антонія згадує і там про нього пише таке:

"Коли Аммон із Теодором, учнем Антонієвим, ішли до Антонія, випало їм прийти до вельми великої ріки, що називалася Ликос, і не могли інакше її перейти, тільки оголитися й перепливти. Тоді Аммон попросив Теодора відійти трохи від нього, щоб не бачити голизни один одного. Коли вони розійшлися, міркував Аммон, як би перейти ріку, не скидаючи одежі, соромився-бо і сам дивитися на голизну свою, її-бо ніколи не бачив, такий був цнотливий та чистий, що власної голизни соромився і за все життя своє не оголював тіла свого. Коли ж думав отак, ангел Господній підхопив його й переніс через ріку у миг ока і поставив на другому березі. Теодор же з великими зусиллями ледве переплив. Побачивши Аммона, що стояв на березі, здивувався, що так швидко перейшов таку бистрину річкову і, дивлячись на нього, побачив його всього сухого, ані сліду мокрого той не мав, жахнувсь і впав у ноги його, молячись, щоб сказав йому, як перейшов річковий потік. І, змушений братнім проханням, Аммон звістив, що був перенесений ангелом і поклав заборону, щоб нікому цього не розповідав про нього, доки не відійде з цього світу.

Прийшов-бо до святого Антонія преподобний і почув од нього такі слова: "Бог явив мені, що відійдеш ти, і через це закликав тебе, щоб утішитися з тобою раніше, аніж відійдеш до Бога, тож помолимося один за одного". Багато бесідували поміж себе, утішалися втіхою Святого Духа і, прийнявши благословення, Аммон відійшов від святого Антонія.

Невдовзі сидів якось Антоній Великий на горбі, звів очі свої горі й побачив душу Аммонову, яку весело ангели на небо виносили, і порадів щодо цього вельми. Спитали ж його учні: "Яка причина, отче, радості твоєї?" Він же відповів: "Сьогодні авва Аммон переставився і бачу святу його душу, яку несуть ангели на небеса". Відзначили ж учні той день, у який святий Антоній про Аммонове переставлення повів, а по кількох дня прийшла братія із Нитрії й розповіла, що переставився до Господа святий Аммон. Порахувавши дні, виявили, що він у той день переставився, у який душу його бачив Антоній, коли ангели виносили її до небес, і прославили Бога".

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Павла Препростого

Цей Павло в одному селі землеробом був, простий, невчений і незлобливий. Одружився із жінкою, красною на лице, але безсоромною розумом та норовом, котра довго потай од нього перелюбством займалася. Якось прийшов він з роботи додому і застав жінку свою із іншим, коли грішила. Посміявся трохи й каже до перелюбця: "Добре, добре, воістину не дбаю; свідчуся Ісусом, що не хочу більше жити із нею, це ти візьми її та й дітей і годуй. Я ж піду і стану ченцем". І тоді, все покинувши, пішов із дому й нікому нічого не сказав, не звинувативши й жінку ту погану, а мовчки рушив у пустиню. І прийшов до преподобного Антонія Великого й постукав у двері келії його. Запитав його Антоній: "Чого хочеш?" Відповів Павло: "Хочу іноком бути". Антоній же побачив, що старий він, і рече до нього: "Уже тобі, старче, близько шістдесяти років є, іноком бути не можеш, але іди в село й працюй, дякуючи Богові: пустельного труду понести й напасті стерпіти не зможеш". Павло ж мовить: "Коли мене чомусь навчиш, отче, те й учиню". Антоній же, не зважаючи на нього, каже: "Сказав тобі, що старий ти і не можеш ченцем бути, іди звідсіля. Коли ж хочеш чернецтва, іди в монастир, де численна живе братія, що може понести неміч твою; я ж бо тут сиджу сам і проздовж п'яти днів не їм нічого — не можеш-бо тут зі мною жити". І, це мовивши, Антоній зачинив двері, і три дні не виходив із келії своєї через того старця. Він же залишився там.

На четвертий день відчинив Антоній двері й, побачивши, що Павло не відійшов, знову відганяв його, кажучи: "Відійди звідси, старче, чого мені доказуєш. Мовив-бо тобі, що не можеш тут бути!" Відповів старець: "Помру тут, а не відійду!" Антоній же, бачачи його, що не приніс із собою