Читати книгу - "За сестрою"

Тепер козаки рушили з усієї сили. Татари побачили їх і зараз загадали отаборитися возами так, як це робили козаки. Почали підганяти воли батогами й заїздити на боки. Але було запізно.

Козаки налетіли на них, як яструби. Татарії не вміли гаразд боронитися. Деякі стали по одному втікати, та тих половили на аркан. Цілий табор з усім награбленим добром дістався в руки козаків. Степан з Петром увихалися поміж: возами, де були бранці. На кількох арбах знайшли кілька спасівських молодиць і парубків.

— А да Ганна? — кричав Павлусь, ідучи вслід за батьком.

— Нема її, синочку! — обізвалась одна молодиця. — Ще вчора забрали татари всіх дівчат і малих хлопців і поїхали наперед.

Степан лиш руками сплеснув. Павлусь посумнів. Уся надія пропала...

— Таточку, Петре, просіть пана сотника, хай прикаже здоганяти, ми їх піймемо напевно... Господи, що з Ганною сталося?

Козаки не втратили в цій стрічі нікого.

Недоля загадав спочивати тут довше. Козаки розтаборилися, зарізали кілька волів і почали пекти м'ясо.

Спасівчани, що тут були, порадились і рішили з возами, кіньми і відібраним добром вертатися вранці додому. Степан випросив у сотника, щоб пустив і Петра. З цього не був радий Павлусь. Він знав з оповідань Андрія, що то є татарська неволя, в яку попала Ганна. Він знав, бо це знала кожна, дитина в Україні, що поганці виробляють із бранцями, що їх продають на базарі. І він уявляв собі, як його любу сестричку татарин веде на мотузі на базар, як її поганці оглядають та торгують, а відтак везуть в далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй вже не вернутись. Йому збиралось на плач.

— Хіба ж, тату, так її нещасну залишимо без помочі?

—— Так мусить бути, коли не можна, інакше, — каже батько. — От не рви мого серця... Не вона одна...

— Чому не можна? Ось ми три їдьмо в Крим, то її освободимо.

— А знаєш ти, братіку, де Крим? — відзивається Петро. — Там усі три пропадемо, і нас розлучать, та й її не видобудемо. Пропало!...

Павлусь затяв зуби і не говорив більше нічого. Вже над вечером надійшла решта козаків з табором. Настала ніч. Козаки полягали спати. Павлусь лежав між батьком і братом, ніби спав. В обозі затихло.

Тоді Павлусь устав тихенько, надягнув на себе кожушину, взяв сумку з сухарями в брата, його дві пістолі, мішочок з кулями й ріжок з порохом, припняв свою шаблю і пішов, несучи своє сідло на голові поміж сплячих козаків просто до того місця, де паслися коні. Знайшов свого коня і обережно виїхав помежи ватри вартових козаків у степ. Від'їхавши на таку віддаль, що його кулею не досягне, він потиснув коня і пігнав скоком.

Тепер поглянув на зорі і завернув коня на південний захід. "Там і Крим лежить", думав собі хлопець. Бо покійний дідусь показував йому частенько зорі на небі, по яких і серед ночі не заблукаєш, і хлопець добре собі запам'ятав. Дідусева наука стала йому в пригоді. "0сь це великий віз, — повторяв собі Павлусь, — а ця зоря над нами показує північ. Ну, напроти неї мусить бути південь". І туди він поїхав.

Коли Степан з Петром .рано прокинулись, Павлуся не було. їх аж заморозило. Вони відразу догадалися, що завзяте хлоп'я поїхало шукати сестри, а звідти напевно не вернеться, пропаде.

Коли це сказали Недолі, він говорив:

— Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде...

VI

Хлопець за ці два дні освоївся із степом і з татарами, а тепер не лякався нічого. В нього ж була шабля й два пістолі, то не те, як він утікав із Спасівки. Тепер він вже між козаками бував у поході і бачив, як татарва б'ється…

Їхав так підтюпцем аж до рана. Тепер натрапив на якусь річку і напоїв коня та дав йому трохи спочити. Сам з‘їв кусок сухаря й поїхав дальше, держачись усе південного заходу.

Коло півдня він дуже знемігся, спати йому хотілося. Муха страшенно кусала, їдучи так, натрапив Павлусь на балку. В балці в найвужчім її заглибленні росли кущі, а з-межи них випливала вода з джерела. Тут був гарний холодок, що аж манив до себе. Павлусь загадав тут спочити до тої пори, аж трохи перестане палити спека. Він розсідлав коня і припняв його на мотузі до куща. Кінь напився води і почав над потічком пастися. Павлусь з‘їв жменю смаженої в салі каші, напився з джерела води і поклався в холодку на сідлі спати. Якийсь час чув, як кінь хрупав траву, як бриніли комахи в траві, перекликались пільні коники, а далі й заснув твердо.

Прокинувся від того, що сонце вихилилося з-поза високого берега і заглянуло йому в вічі. Він відразу нагадав, де він. Від здорового сну йому весело стало на душі. Він почував у душі певність, що сестру знайде й визволить. Загадав зараз їхати далі, поки ніч настане.

Тепер краще було їхати. І кінь відпочив, і він почувався здоровий і ситий. Вже над вечором доїхав до якоїсь ріки. Вода плила між двома досить стрімкими берегами. Тут і ночувати буде, аби лише пригоже місце знайти. Та як лиш з'явився над берегом, обсіла