Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

448
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 179 180 181 ... 272
Перейти на сторінку:
заростей. Оскільки ж місцевість зараз безлюдна, а в мене самого немає спішних справ, я розлігся у низькому верболозі біля барака й розгорнув газету.

Певно, розумніше було б розпочати не з духовної поживи, а з бутербродів, бо прочитана інформація відразу одбила мені апетит. «Прочитана» — може, надто сильне слово, бо я не знаю датської мови. Однак кількох знайомих слів, які я зустрів у репортажі, вистачило, щоб збагнути його зміст. Це були слова «вбивство», «вокзал», «маузер», «порт», «вольво» плюс чотири власних і добре мені відомих назви — назви вулиць, де я наймав мансарди, прізвище Тодорова і, природно, прізвище самого вбивці.

Звечора, коли я надав свій диван вельмишановному Вільяму Сеймуру, я скористався своїм «вольво», прагнучи опинитися якнайдалі від місця драми. Певні міркування скерували мене в порт, де я полишив машину біля доків для вантажних пароплавів. Машину все одно довелося б покинути. А знайдена тут, вона могла б наштовхнути переслідувачів на думку, що я вислизнув з міста на якомусь човні.

Певно, ці моменти моєї історії викладалися у пасажі, де зустрічалися слова «порт» і «вольво». Що ж до решти інформації, вона, мабуть, у тій чи іншій формі переказувала розроблену американцями версію про вбивство Тодорова Коєвим.

Дві обставини заслуговують на окрему увагу. По-перше, Сеймур приступив до здійснення однієї з своїх погроз. А це дає достатні підстави повірити, що він не завагається виконати й інші. По-друге, швидкість, з якою сенсаційна фальшива новина потрапила у газети, свідчила, що його команда мобілізувала усі засоби й усю свою енергію, аби перешкодити мені залишити країну.

Проте після деяких розмірковувань я дійшов утішливого висновку: «Все, що робиться, — то на краще». Це принаймні частково повернуло мені апетит і допомогло упоратися з одним сандвічем. Повідомлення в пресі дозволить Центрові вже сьогодні довідатися про становище, у яке я потрапив, і вжити відповідних заходів. Отже, наступного вівторка чоловік з авіаційною сумкою перед парком «Тіволі» вкаже мені шлях до порятунку у вигляді фальшивого паспорту або якогось каналу для безпечного виїзду з Данії. Тож я мушу вціліти до наступного вівторка. І вціліти на свободі.

Головна умова для цього — якнайрідше з'являтися в місті. Копенгаген справді велике місто, близько півтора мільйона жителів, але він має численну поліцію, не кажучи вже про людей Сеймура. Судячи з опублікованої в газеті фотографії, зовсім мені не знайомої, мене не раз таємно фотографували протягом останніх днів, і служби, зайняті дослідженням моєї персони, певно, мають багатий візуальний матеріал про особливості моєї статури, ходи, фізіономії. До того ж ці служби прекрасно знають, що першим клопотом людини, яка опинилася в моєму становищі, є зміна зовнішності, — отже, грубий бавовняний комбінезон навряд чи може перешкодити ідентифікації.

Звичайно, те, що якийсь іноземець убив іншого іноземця, може бути знахідкою для журналістів при відсутності важливіших новин, але навряд чи викличе тривогу в датської поліції. І все-таки принаймні перші дні вокзали, аеропорти, пристані перебуватимуть під суворим наглядом і в окремих кварталах Копенгагена, включаючи й передмістя, місцеві власті проведуть звичайні розслідування. А згодом злочинець Коєв відійде у забуття, як і чимало інших. Але перш ніж це станеться, слід уникати зайвих пересувань.

Обмірковуючи усе це, лежачи у верболозі, я почав шкодувати, що не використав прогулянку до автобусної зупинки, аби придбати більше запасів і забезпечити собі триваліше перебування в бараці. Добре, що в мене є ще два сандвічі. Двох сандвічів вистачить, щоб просидіти тут до завтрашнього вечора. А там — побачимо.

________

Увесь наступний день минув у роздумах і дрімоті під заколисуючий стукіт доту і наркоз вологи. Тепле сонце — аномалія тутешнього краєвиду — нарешті поступилося місцем звичнішим, але не дуже приємним атмосферним явищам. Вітер, не стримуваний жодними природними чи штучними перепонами, жене по небі чорні, немов дим, хмари й мете потемнілу від вологи рівнину, а навскісний дощ періщить по розкислому грунту, розкуйовдженому верболозі й розбурханій жовтій воді каналу.

А дощ дістав широке поле діяльності і в моєму скромному сховищі. Вода тече з численних щілин у стелі, а вітер продуває крізь шпарини у стінах і взагалі оці дві стихії безцеремонно зустрічаються і ручкаються на моїй спині.

З допомогою іржавої бляхи і двох поламаних дощок мені вдалося забезпечити відносну сухість в одному кутку барака. Більших прикростей завдавав холод. Я не слухав радіо, і мені було невідомо, наскільки впала температура, але судячи з мого заціпенілого тіла, вона впала Нижче нуля. Я відганяв від себе думку про теплий пуловер, залишений у валізі, бо такого роду думки тільки посилювали моє потерпання. Тут мою увагу привернув номер «Екстрабладет». Я набрався сміливості, зняв комбінезон і методично загорнувся у численні аркуші газети. Потім знову вдягнув комбінезон і через кілька хвилин з радістю відчув, як по тілу почало розливатися приємне тепло. Цьому фокусу з газетою мене навчив Любо Ангелов багато років тому, однієї холодної осінньої ночі в Піріні, коли, чалапаючи в крижаному потоці, я мало не відморозив собі ноги.

Я з'їв передостанній сандвіч. Черства булка разом з теплом, одержаним від «Екстрабладет», так магічно подіяла на мій організм, що я, не зважаючи на дощ і вітер, поринув у спокійну дрімоту. Але я спокійно дрімав тільки до того моменту, коли опинився перед, кабінетом генерала.

Двері кабінету, не знати навіщо, прочинені. Мабуть, секретарка забула зачинити їх. Так чи інак, двері прочинені, і я чую, як мій шеф розмовляє з Бориславом:

— Треба було відрядити до Копенгагена тебе, а не Боєва. Боєв мав давні рахунки з Тодоровим, і він скористався нагодою владнати їх.

— У який спосіб? — запитав Борислав, бо, мабуть, не знав, про що йдеться.

— У найпростіший… — відказав генерал.

— Ну, ліквідував якогось мерзотника, — спробував виправдати мене Борислав.

— Мерзотника чи ні, однак оперативний працівник не має права на самовільні дії, — сухо зауважив генерал. — За самовільні дії доведеться відповідати. І Боєв також відповість.

— Але ми повинні його врятувати! — вигукнув мій друг, забувши про службовий тон.

— Зробимо все можливе, — заявив генерал. — А чи врятуємо його… Я не всевладний…

У цю мить обоє вийшли з кабінету.

— А, ось і ти!.. — пробурчав не дуже здивовано генерал, побачивши мене, потім промовив з явним докором — Боєв, Боєв…

— Я не вбивав Тодорова, — поспішив я заперечити.

— Не про Тодорова йдеться, а про інші речі. Маленький камінець може перекинути машину, Боєв!

«Якби вони не надибали портфель на вокзалі, все одно підкинули б речові докази у готель, у мансарду, куди завгодно», — хотів сказати я, та

1 ... 179 180 181 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"