Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Донья Анхела

Хоча за ввічливі манери Повинна дякувати вам, Не вірю я гучним словам. Лестити люблять кавалери! Я зовсім не з тієї сфери, Де вітер розганяє хмари Й світила нам дарують чари. Ні, ви в простий вступили дім І з панегіриком[55] таким Не дяки гідні, а покари. Бо я не досвіток – на жаль, Бракує радості для сміху, І не зоря, адже не втіху Дарую швидше, а печаль. І, звісно, я не Сонце: в даль Не ллю проміння я щоденне… Не відаю, хто я сама! Однак із досвітком у мене, Зорею й Сонцем, зокрема, Нічого спільного нема. Тож киньте лестощі смішні. Я – жінка, й, хочете чи ні, У кожнім жесті, кожнім вчинку І кожнім слові тільки жінку Повинні бачити в мені.

Дон Мануель

Для вас не значу я нічого, І хоч досягнуто мети — Ось ви, богиня красоти, — Та більше у душі від цього Не вдячності, а гіркоти. Так, я ображений на вас.

Донья Анхела

Ображені?

Дон Мануель

Авжеж, сеньйоро, Бо ви тримаєтесь суворо, Не кажете, хто ви…