Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 179 180 181 ... 249
Перейти на сторінку:
район Кіровоградської обл.) народила йому четверо дітей (Миколу, Галю, Андрія, Марусю). Жили на Орличині. Наприкінці 1930-х рр. за ним не раз приїжджав «воронок» і він змушений був ховатися у лісі. Під час Другої світової війни співпрацював із німцями, брав участь у боротьбі проти червоних партизанів. Після війни емігрував до Норвегії, пізніше, до Канади, де змінив прізвище на Вільям Заєвич. Володів польською, норвезькою та англійською мовами. У СССР числився у списках військових злочинців. Автор книг спогадів. Похований на кладовищі Семетарі.

ЗАСЯДЬКО («Стасюк») Юхим Трохимович (1895, с. Грушківка — 1942). Козак кінної сотні Андрія Чорноти полку гайдамаків Холодного Яру. Родина: мати Домаха, брат Марко і старша сестра (ім’я не збереглося навіть у пам’яті рідних). Учасник Першої світової війни. Потрапив у полон до німців, з якого повернувся 1918 року. Воював у лавах Армії УНР. 1924 року піддався на «амністію». Того ж року одружився з Оксаною Рожман, яка народила йому двох синів — Івана (1925 року) і Миколу (1930). 1932 року «розкуркулений» і висланий до Сибіру. Невдовзі повернувся. Вдруге репресований 1937 року (присуджено 10 років). Відбував покарання в м. Ворошилов (Уссурійськ), пізніше — на Кавказі. 1942 року, під час відступу Красної армії, тюрму, в якій перебував Юхим, було підірвано. Син Микола живе на Далекому Сході у Приморському краї (Росія).


ЗІНКЕВИЧ Гнат Іванович (1880/1885 — весна 1920). Військовий діяч; грушківський сотник. Місце народження невідоме. Народився у родині лісника. Згодом Іван Зінкевич переїхав до Грушківки. Коли мати Гната померла, батько одружився на іншій жінці, з якою нажив Бориса (1901–1938). У час Визвольної боротьби родина Івана Зінкевича «не підтримувала з Гнатом ніяких стосунків, навпаки, відсторонилися, викресливши його з числа рідні». Дружина Бориса пішла з життя 1977 року. Померла і її старша дочка, а молодша, Вікторія Борисівна Ушаткіна, 1931 р. народження, нині проживає у Грушківці.

У червні 1919 року як «отаман Ради старшин Табору гайдамаків-повстанців у Холодному Яру на Чигиринщині» затвердив «Начерк проекту Державного законодату для «Української Трудової Республіки» (Кам’янець-Подільський, 1919). Захоплений у полон біля Копинчаківського лісу, коли повертався з холодноярцями після бойової операції у Новомиргороді. Перебував у тюрмі Єлисаветградської ЧК, де й був страчений.


ІЩЕНКО Лука Якович (? — 1933). Козак полку гайдамаків Холодного Яру. В час Визвольної боротьби мав 20–25 років. Помер під час Голодомору. Старший брат Ольги Яківни Іщенко, 1909 року народження, яка була очевидцем звірства лопатівців, що їхали через Грушівку з головою повстанця, настромленою на списі.


РОЖМАН Мефодій. Козак полку гайдамаків Холодного Яру. Репресований на початку 1920-х років.


ТЕМНА Євдокія (Дуся) Костівна (6.8.1900, с. Грушківка — 1970-ті роки, с. Грушківка). Козачка кінної сотні Холодного Яру (командир Андрій Чорнота). В дівоцтві Апілат. Сестра трьох братів-холодноярців і Тетяни. Дружина Платона Темного. Була відчайдушною і сміливою козачкою. Брала участь у багатьох боях, «зрубала не одну голову противника». Її побоювалися навіть чоловіки. У час боротьби була дівчиною. Мала густе чорне волосся, заплетене в товсту косу, яке з трудом заправляла під папаху. Після поразки Визвольних змагань виїхала з чоловіком на Далекий Схід. Повернулася в село в середині 1930-х років. Грала на гітарі українські народні пісні. Хата, де народилася Дуся, збереглася, а та, де жила, — ні. У 1956–1957 роках показувала Надії Григорівні Темній (пізніше Бистровій), 1948 року народження, безліч фотографій, у т. ч. й часів Визвольної війни, зокрема козаків на конях зі зброєю. Зберігалися ці світлини у небаченої краси скриньці. «Баба Дуся» розповідала дівчинці, як в молоді літа воювала, рубалася на шаблях, та дитина всерйоз не сприймала розповідь сивої бабусі про бої, шаблі тощо. Зі слів Надії Григорівни, у Дусі було видовжене лице, верхні повіки сильно нависали на очі. Була згорблена. У хаті тримала маленьких козенят.


ТЕМНИЙ («Задепа») Іван Вікторович (1902, с. Грушківка — 1937?). Козак 3-ї пішої сотні Холодного Яру. Мав сина Миколу (1925–1992), Василя (1923), Грицька (1928), Петра (1931) і Галю (1934). Репресований 1937 року. Реабілітований наприкінці 1980-х років.


ТЕМНИЙ («Задепа») Платон Вікторович (18.11.1899, с. Грушківка — кін. 1970 — поч. 1980-х рр., с. Грушківка). Козак 3-ї пішої сотні Холодного Яру. Брат Івана Темного. Перша дружина — Софія Степанівна Темна (племінниця Сидора Темного; у другому шлюбі Софія Кулігіна). Після поразки Визвольної боротьби виїхав із другою дружиною (Євдокією Костівною, у дівоцтві Апілат) на Далекий Схід. Повернувся у село в середині 1930-х років.


ЦВІРКУН Сидір Федорович (1894–1953). Козак полку гайдамаків Холодного Яру. Учасник Першої світової війни. Козак отамана Матвія Григор’єва. Одружений на Степаниді, яка народила трьох дітей (Олександра, Івана і Ольгу). Арештований 1937 року як «білобандит». Засуджений до 10 років таборів. Покарання відбував на Уралі. Повернувся у Грушівку 1947 року. Помер від раку. Збереглося фото 1946 року в «лагерному» одязі, на грудях пришпилено фотографію дочки Ольги (1932 р. н.). Посмертно реабілітований.


Підготували Роман Коваль та Іван Березюк


Біди, Загинайки і Костьовичі були високі, від 180 см до двох метрів, «міцні, трудящі». «Тепер таких людей нема, — стверджував грушківський чоловік Іван Березюк. — Голодомор 1933 року зробив свою чорну справу. Війни теж».

Біди — лицем були світлі, волосся темно-русяве або русяве, статурою кремезні і стрункі.

Загинайки — були русяві, світлоокі, кремезні та стрункі, шкіра світла.

Костьовичі мали східний тип зовнішності — шкіра «засмаглого» кольору, волосся чорне, як вороняче крило. Дехто, зокрема їхній батько Кость, був горбоносим. Один з їхніх предків був нібито грек. У Костя було 15–20 дітей від двох дружин.

Задепи (всі) — мали світло-русяве волосся, а обличчя рум’яні, аж яскраво-червоні.


4. Неповний список козаків і старшин полку гайдамаків Холодного Яру з села Мельники Чигиринського повіту Київської губернії

1. Біда Іван Федотович, 22 р.,

1 ... 179 180 181 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"