Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 180 181 182 ... 351
Перейти на сторінку:
не зможе її в мене забрати! Та скажіть-но, це повідомлення не може стосуватися вашого заміжжя?

— Гадаю, ні.

— Послухайте, Валентино, і не лякайтеся, тому що, поки я живий, я не буду належати іншій.

— Гадаєте, це заспокоює мене, Максимільяне?

— Ох, перепрошую! Правда ваша, я невдало висловився. Ага, то я хотів сказати, що днями зустрів Морсера.

— Еге?

— Ви знаєте, що вони друзі з Францом?

— Так, та й що ж?

— Він отримав од Франца листа, і той пише, що незабаром приїде.

Валентина зблідла і притулилася до брами.

— Боже милосердний, — мовила вона, — невже? Та ні, про це мені сповістила б не пані де Вільфор.

— Чому?

— Та я й сама не знаю... мені здається, пані де Вільфор, хоч вона буцім і не проти цього шлюбу, насправді йому не співчуває.

— Знаєте, Валентино, я, здається, почну обожнювати пані де Вільфор!

— Не кваптеся, Максимільяне, — сумно усміхнувшись, мовила Валентина.

— Та якщо цей шлюб їй неприємний, то, може, щоб завадити йому, вона прихильно поставиться до якоїсь іншої пропозиції?

 — Не сподівайтеся на це, Максимільяне, бо пані де Вільфор не проти чоловіків, а проти самісінького заміжжя.

— Як це — проти заміжжя? Якщо вона проти шлюбу, то нащо ж сама вийшла заміж?

— Бачу, ви не розумієте, Максимільяне. Коли я рік тому звела річ про те, що хочу піти в монастир, вона, хоч і заперечувала ніби, проте зустріла ту думку з радістю, навіть мій батько погодився, причому завдяки її умовлянням, я певна цього; утримав мене тільки мій бідолашний дідусь. Ви не можете собі уявити, Максимільяне, які виразні очі в цього нещасного старенького, який на всьому світі любить лише мене і — нехай простить мені Господь, якщо я кажу неправду! — якого люб­лю тільки я. Якби ви знали, як він дивився на мене, коли почув про моє рішення, стільки докору було в тих очах і стільки відчаю в його сльозах, що котилися без скарг, без зітхань його непорушним обличчям. Мені стало соромно, я впала до його ніг і вигукнула: «Вибачте! Вибачте, дідусю! Хоч що там станеться зі мною, я ніколи не розлучуся з вами». Тоді він звів очі до неба... може, мені доведеться багато страждати, Максимільяне, та за всі страждання мене винагородив заздалегідь той погляд мого старого дідуся.

— Люба Валентино, ви янгол, і я, їй-богу, не знаю, чим я заслужив, коли шалено рубав бедуїнів, — хіба що Господь узяв до уваги, що то невіри, — чим заслужив я щастя запізнатися з вами. Та послухайте, чому ж пані де Вільфор може не хотіти, щоб ви вийшли заміж?

— Хіба ви не чули, як допіру я сказала, що багата, занадто багата? Після матінки я успадкувала п’ятдесят тисяч ліврів річного прибутку. Мої дідусь і бабуся, маркіз і маркіза де Сен-Мерани, залишать мені теж стільки, та й пан Нуартьє, либонь, зробить мене єдиною своєю спадкоємицею. Отож, порівняно зі мною, мій брат Едуар бідний. Від пані де Вільфор йому нема чого чекати. А вона просто-таки обожнює цього хлопчину. Якщо я піду в монастир, весь мій маєток дістанеться моєму батькові, який буде спадкоємцем маркіза, маркізи і моїм, а потім дістанеться його синові.

— Дивно, звідки така захланність у молодій, гарній жінці.

— Майте на увазі, вона думає не про себе, а про свого сина, і те, що ви ставите їй за вину, із погляду материнської любові, майже чеснота.

— Послухайте, Валентино, — сказав Моррель, — а якби ви віддали частину свого майна її синові?

— А як запропонувати це жінці, яка постійно торочить про свою безкорисність?

— Валентино, любов моя була для мене завжди священна і, як і все священне, я ховав її під покровом святобливості і беріг у глибині серця; ніхто на світі, навіть моя сестра, не підозрює про цю любов, її таїну я не довіряю жодній людині. Ви дозволите розповісти про неї другові, Валентино?

Валентина здригнулася.

— Другові? — перепитала вона. — Мені страшно навіть чути про це, Максимільяне. Хто ж цей ваш друг?

— Послухайте, Валентино, чи відчували ви до когось таку нездоланну приязнь, що, побачивши ту людину вперше, почуваєте, наче знаєте її вже давно, і питаєте в себе, де й коли ви її бачили, і, не в змозі пригадати, починаєте вірити, що це було передніше, у іншому світі, і що ця приязнь — тільки спогад, який допіру ожив?

— Авжеж.

— Так ось, я відчув це від першого ж разу, як побачив ту незвичайну людину.

— Незвичайну людину?

— Так.

— І ви давно з нею знайомі?

— Тиждень чи, може, днів із десять.

— І ви прозиваєте другом людину, яку знаєте лише тиждень? Я гадала, Максимільяне, що ви не так щедро роздаєте це прегарне ім’я — друг.

— Якщо логічно мислити, то ви кажете правду, Валентино, та кажіть що завгодно, я все ж таки не відмовлюся від цього інстинктивного почуття. Я певен, що ця людина відіграє роль у всьому, що станеться зі мною доброго надалі, і часом мені здається, що своїм глибоким поглядом вона просягає в це майбутнє і скеровує його своєю владною рукою.

— То це віщун? — усміхаючись, запитала Валентина.

— Ох, — відказав Максимільян, — часом я ладен повірити, що він провіщає майбутнє... надто ж добре майбутнє.

— Познайомте мене з ним, нехай він мені скаже, чи знайду я в коханні винагороду за всі мої страждання!

— Сердешний мій друже! Та ви його знаєте.

— Я?

— Авжеж, Він урятував життя вашій мачусі та її синові.

— Граф Монте-Крісто?

— Так, це він.

— О ні, — вигукнула Валентина, — він ніколи не буде моїм другом, бо він занадто дружить із моєю мачухою.

— Граф — друг вашої мачухи, Валентино? Ні, моє почуття не може настільки мене обманювати, я певен, що ви помиляєтеся.

— Аби ж то ви знали, Максимільяне! У нас у домі панує вже не Едуар, а граф Монте-Крісто. Мачуха поклоняється йому і вважає його скарбницею всіх людських знань. Батько від нього у захваті, чуєте, у захваті, він каже, що ніколи не чув, щоб хтось так промовисто висловлював такі високі думки. Едуар обожнює його і, хоч і боїться його темних очей, біжить до нього назустріч, насилу його побачить, і завжди отримує з його рук якусь чудову іграшку; а в нашому домі граф Монте-Крісто вже не гість мого батька чи пані де Вільфор — граф Монте-Крісто у себе вдома.

— Що ж, якщо все воно так, як ви оце розповідаєте, то ви повинні були вже відчути або ж незабаром відчуєте його магічний вплив. Він зустрічає в Італії Альбера де Морсера і визволяє його з рук розбійників, він знайомиться з пані Данґляр — і робить їй князівський подарунок, ваша мачуха із сином мчать у колясі повз його дім — і його нубієць рятує їм життя. Цей чоловік, вочевидь, володіє талантом упливати на оточення. Ні в кого не зустрічав я поєднання простіших уподобань із великою розкішшю. Коли він мені всміхається, у його

1 ... 180 181 182 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10