Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 180 181 182 ... 248
Перейти на сторінку:
class="p1">— Коханку?

— Ні, свого часу я служив в охоронному відділенні й кілька разів брав участь у арешті бунтівників. Коли вони чинили опір, доводилося бити. Мабуть, було таке, що діставалося й жінкам.

— Вам подобалося бити?

— Ні.

— Чому?

— Бо побиття дурних робить ще дурнішими, а розумних переповнює ненавистю.

— А як же тілесні покарання?

— Вони шкідливі.

— А коли чоловік б’є дружину, це правильно?

— Ні, навіть худобу не треба бити, не кажучи вже про людину. До чого ви ведете, Маріє?

— Як ви вважаєте, Олена — винна?

— Я не суд і не Господь.

— Але ж ви розумієте, що якщо віддасте Олену під суд, то її стратять. Наше суспільство не вибачає мужовбивць, які б причини не штовхали їх на цей вчинок. Жінка завжди винна, так?

— Ні.

— Але жінка — істота другого сорту, недолюдина, так?

— Я мав щастя знати жінок, розумніших за всіх відомих мені чоловіків.

— Може, ви ще й за рівні права чоловіків та жінок? — дивується Марія.

— Звісно, бо всі ми творіння Божі, не кращі і не гірші один від одного.

— Ви якийсь занадто прогресивний для провінційного фокусника, — каже вона трохи роздратовано, бо, мабуть, чекала інших відповідей.

— Я не фокусник, я — приватний детектив.

— Що ж, ви розплутали цю історію, тепер ідіть, викликайте поліцію. Нехай двох нечистих жінок буде покарано за те, що вони спробували опиратися дияволу в чоловічому образі! Але перед тим дозвольте запитання, — вона з посмішкою дивиться на мене.

— Будь ласка.

— Відверте запитання.

— Сподіваюся, що в межах пристойності.

— Вам подобається зв’язувати жінок?

— Маріє! — кричить Олена.

— Бити їх шкіряним ременем або кулаком? Примушувати плазувати, просити про пощаду, цілувати ноги, благати та плакати? Вам це подобається? Вас це збуджує? — Марія теж сходить на крик.

— Не знаю, ніколи цього не робив.

— А хотіли б? — атакує Марія. — Хотіли б! Усе це робив з Оленою він! Це і ще дещо! Ви, чоловіки всі однакові! Ви...

— Маріє, якщо вам потрібна моя відповідь, то послухайте її, — перериваю жінку. — Якщо ж ні, то не треба влаштовувати тут виставу.

— То яка ваша відповідь, Іване Карповичу, найкращий сищику імперії?

— Моя відповідь така, що у всьому треба знати міру. Бо міра від Господа, а надлишок від диявола.

— Не треба проповідей, я вже наслухалася їх достатньо! — кричить Марія.

— Я не проповідую, а відповідаю. Я не хотів би робити все перелічене вами. Не хотів би тому, що робити те — значить, пускатися берега, забувати про міру. Я бачив багатьох людей, які думали, що досягнуть щастя, якщо виконають всі свої примхи. Їм хотілося все більшого, але замість щастя вони отримували горе. Їх вели їхні бажання, наче бика на бійню,. Вони руйнувалися і гинули. Бо забували про міру, про те, що нічим не потрібно занадто захоплюватися.

— Ви колись закохувалися? — несподівано питає Олена.

— Які всі люди.

— І тоді ви теж трималися міри, міркували про те, що не треба сильно захоплюватися?

— Ні, тоді я просто злякався. Припустився помилки, не прислухався до власного серця, злякався зробити несподіваний крок, покинути усталене життя. Я просто втік, проґавив своє кохання, за що дорікаю собі досі.

А я теж кохала його, — шепоче Олена.

— Що? — питає Марія, та й я здивований.

— Кохала Будь-яка людина ненавиділа б його за все те, що він зробив. Зруйнував мою родину, вбив батьків, знищив рідну сестру, принижував і ґвалтував мене. Але я кохала йога.

— Олено, що ти кажеш? — кричить Марія.

— Кохала Я мусила ненавидіти, мусила опиратися, мусила мститися! Але я кохала його і солодко чекала ночі, коли він починав мордувати мене, катував, бив. Я — грішна, я зіпсована.

Тиша Я дивлюся вбік. Нарешті Олена продовжує.

— Потім я змогла узяти себе в руки. Господь мені допоміг зрозуміти, що я мушу вбити свого чоловіка, щоб зупинити той гріх, який він творив і який так подобався мені. Господь так і сказав мені уві сні, що я мушу вбити. Я думала, як це зробити, коли знову приїхала Марія і запропонувала свій план. Я побачила в цьому провидіння Господнє. Я пішла на гріх убивства, щоб уникнути іншого гріха І готова відповідати. І перед судом людським, і перед судом Божим. Тепер ви все знаєте, Іване Карповичу. Я читала про ваші пригоди, Інокентій Степанович мав повну підшивку журналів, які читав потайки від усього корабля. Я знаю, що ви людина чесна та віруюча, вчините, як потрібно. І зараз, і потім, коли будете розповідати про цю історію. То дійте.

Вона піднімає на мене погляд.

— Іване Карповичу, що з вами? — аж скрикує Олена.

— Іване Карповичу? О Господи! — лякається Марія, бо я завалююся зі стільця на підлогу.

— Маріє, ти отруїла його? Навіщо? — кричить Олена.

— Ні, я ж забрала чай! Іване Карповичу, що з вами? Викликати лікаря? Іване Карповичу, не мовчіть! — вона плескає мене по щоках, удвох із сестрою допомагають підвестися, всаджують на стілець, плескають по щоках. — Іване Карповичу!

— Тихо, — нарешті шепочу я. Мене трясе, я зблід і задихаюся. Голову наче скрутили залізні обручі, серце наче штрикають гостряком, у вухах дзвони, в очах темінь. — Тихо. Зачекайте.

Я схопився пальцями за стіл. Так, наче вишу над проваллям і той стіл — моя єдина надія на порятунок. Я згадав. Дещо згадав, і ця згадка збила мене з ніг.

— Може, води? Чи таки лікаря? — пропонує Марія.

— Ні. Почекайте.

За кілька хвилин я відчуваю, що більш-менш ожив. Якась виснаженість. Мені хочеться швидше закінчити з цією справою, впасти десь і спати, спати, спати.

— А тепер послухайте мене, — кажу я хрипко, голос не слухається, тремтить і скрипить. — Ніколи в житті я не порушував правил. Ніколи. Я завжди чесно розслідував справи, на які мене наймали, знаходив винних і доповідав замовникам. Траплялося різне, інколи це було небезпечно, інколи невигідно, але я завжди дотримувався своїх правил. Я був чесний перед Богом і людьми. Був до цього дня. Бо сьогодні уперше в житті я піду проти правил. Я набрешу своїм замовникам, залишу винних непокараними, я забуду про цю справу. Поліції

1 ... 180 181 182 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"