Читати книгу - "Лабіринт"

— Попереджаю тебе, Оріано, тримай язика за зубами!

— Чому? Ти боїшся того, що я можу сказати?

Алаїс відчувала між ними якесь напруження, таємний зв’язок. І одразу ж усе зрозуміла.

Ні. Тільки не це!

— Гільєм хотів не тебе, Алаїс. Він також шукає Книгу. Ось що повернуло його до твоєї кімнати. Невже ти була такою сліпою?

Алаїс відійшла на крок від Гільєма.

— Вона каже правду?

Він раптом повернувся до неї обличчям, у його очах світився розпач.

— Оріана бреше. Клянусь своїм життям, я не маю ніякого стосунку до Книги. Я нічого не казав їй. Як я міг?

— Він обшукав твою кімнату, поки ти спала. Цього він не заперечить.

— Неправда! — закричав він.

Алаїс подивилася на чоловіка.

— Однак ти знав про існування такої Книги?

Тривога, що спалахнула в очах Гільєма, дала відповідь на її запитання.

— Твоя сестра намагалася шантажувати мене, щоб я їй допоміг, але я відмовився, — його голос надломився, — я відмовився, Алаїс.

— Що ж такого вона має проти тебе, що попросила про цю послугу? — тихо, майже пошепки промовила Алаїс.

Гільєм спробував підійти до дружини, але вона відступила.

Навіть тепер я б хотіла, щоб він заперечив мої підозри.

Гільєм опустив руки.

— Колись, так, я... Пробач мені.

— Трохи запізно для каяття, — саркастично вставила Оріана.

Алаїс пустила зауваження сестри повз вуха.

— Ти її кохаєш? — спитала вона.

Гільєм заперечно похитав головою і сказав:

— Невже ти не бачиш, Алаїс. Вона ж хоче настроїти тебе проти мене.

Алаїс оніміла від розпуки: вона більше не могла довіряти чоловікові.

Гільєм простягнув до неї руки.

— Будь ласка, Алаїс, — благав він. — Я кохаю тебе.

— Годі, — різко сказала Оріана, знову з’явившись перед сестрою, — де Книга?

— У мене її немає.

— Тоді в кого? — перепитала Оріана з погрозою в голосі.

Одначе й Алаїс стояла на своєму.

— Навіщо вона тобі? Що в ній такого важливого?

— Просто скажи мені, — відрубала сестра, — і все закінчиться.

— А якщо не скажу?

— Так швидко можна заслабнути на батькову хворобу, — раптом промовила Оріана, — ти ж лікувала його, можливо, недуга зараз уже в тобі, — вона обернулася до Гільєма, — ти ж розумієш, про що я кажу, Гільєме? Якщо ти діятимеш проти мене.

— Я не дозволю тобі зашкодити моїй дружині.

Оріана знову засміялася.

— Ти навряд чи спроможний погрожувати мені, Гільєме. Я маю задосить свідчень твоєї зради, щоб побачити тебе на шибениці.

— Ці свідчення ти викшталтувала сама! — крикнув Гільєм. — Віконт Тренкавель тобі не повірить.

— Ти недооцінюєш мене, Гільєме, якщо гадаєш, ніби я залишу йому підстави для сумнівів. То ризикнеш? — Оріана знов обернулася до сестри. — Скажи мені, де Книга, або я піду до віконта.

Алаїс важко ковтнула. Що такого вчинив Гільєм? Вона не знала, що й думати. Попри свою злість на чоловіка, вона не могла допустити, щоб хтось доніс на нього.

— У Франсуа, — раптом озвалася Алаїс. — Наш батько дав Книгу Франсуа.

На мить в очах Оріани з’явився подив, але він зник і дуже хутко.