Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тягар пристрастей людських 📚 - Українською

Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тягар пристрастей людських" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 180 181 182 ... 212
Перейти на сторінку:
незабаром узяти відпустку і приїхати сюди, я буду радий тебе бачити. Узимку я довго хворів на бронхіт, і доктор Віґрем уже не сподівався, що я одужаю. Організм у мене міцний, і, дякуючи Богу, я незбагненним чином вилікувався.

З любов’ю,

Вільям Кері»

Лист розлютив Філіпа. Як собі гадає дядько: з чого він живе? Вікарій навіть не завдав собі клопоту поцікавитися. Він міг померти від голоду — старигана це не цікавило. Однак дорогою Філіпові дещо спало на думку: він зупинився під ліхтарем і ще раз перечитав листа. Дядьків почерк утратив характерну офіційну чіткість, літери були більшими, а рядки нерівними: напевно, хвороба підірвала дядькове здоров’я більше, ніж він хотів зізнатися, і в цій офіційній записці чоловік намагався сказати, що сумує за єдиною близькою йому людиною на світі. Філіп відповів, що може навідатися до Блекстейбла на два тижні у липні. Запрошення було дуже доречним, адже він не знав, чим зайняти свою коротку відпустку. У вересні Ательні їхали збирати хміль, але тоді його не могли відпустити з роботи, адже саме готували осінню колекцію. Правила в «Ліннс і Седлі» були такі: кожен, незалежно від свого бажання, мусив узяти двотижневу відпустку; якщо працівник не мав куди податися, можна було залишитися у своїй кімнаті в гуртожитку, але харчуватися на роботі він не мав права. Чимало співробітників не мали друзів поблизу від Лондона, і відпустка перетворювалася для них на скрутні часи, коли вони вимушені були витрачати свою невеличку платню на харчі й не знали, чим займатися цілий день, не маючи зайвих грошей. Філіп не виїжджав за межі Лондона вже два роки, відколи їздив із Мілдред до Брайтона. Він скучив за свіжим повітрям і мовчазним морем. Він так палко мріяв про це цілий травень і червень, що коли нарешті настав час від’їжджати, почувався байдужим.

Доповідаючи завідувачу в останній вечір про кілька завдань, із якими не встиг упоратися, Кері раптом почув від містера Семпсона несподіване запитання:

— Яку платню ви отримуєте?

— Шість шилінгів.

— Гадаю, цього недостатньо. Коли повернетеся, я потурбуюся, щоб ви отримували дванадцять.

— Красно дякую, — усміхнувся Філіп. — Мені страшенно потрібен новий одяг.

— Якщо ви не відволікатиметеся від роботи і не упадатимете за дівчатами, як дехто, я попіклуюся про вас, Кері. Пам’ятайте, ви мусите ще чимало вивчити, але я бачу перспективу; зізнаюся, я бачу перспективу і подбаю про те, щоб ви отримували фунт на тиждень, щойно ви цього заслуговуватимете.

Кері замислився, скільки йому доведеться чекати. Два роки?

Філіпа приголомшило те, як сильно змінився дядько. Коли вони востаннє бачилися, вікарій був струнким кремезним чоловіком із круглим та чуттєвим чисто поголеним обличчям. А тепер його стан страшенно погіршився: шкіра пожовкла, під очима з’явилися велетенські мішки, дядько згорбився і постарішав. Захворівши, він відростив бороду й рухався дуже повільно.

— Сьогодні я не в найкращому стані, — повідомив він, коли після Філіпового приїзду вони сиділи вдвох у їдальні. — Спека на мене погано впливає.

Розпитуючи про парафіяльні справи, Філіп дивився на дядька і розмірковував, скільки той ще протягне. Спекотне літо доб’є його. Він помітив, як тремтять у вікарія руки. Для Філіпа це мало неабияке значення.

Якщо дядько помре влітку, він зможе повернутися до шпиталю на початку зимового семестру; від самої лише думки про те, що повертатися до «Ліннс і Седлі» не доведеться, серце радісно застрибало в грудях. Під час обіду вікарій згорблено сидів у кріслі, а покоївка, що працювала у нього після смерті дружини, поцікавилася:

— Чи може містер Філіп нарізати м’ясо, сер?

Стариган не хотів визнавати свою слабкість і збирався взятися за це власноруч, але радо ухопився за пропозицію.

— У тебе чудовий апетит, — зауважив Філіп.

— О, так, цим я завжди міг похвалитися. Але після нашої останньої зустрічі я схуднув і радію цьому, мені не слід бути таким товстим. Доктор Віґрем вважає, що це мені тільки на користь.

Після вечері покоївка принесла вікарію ліки.

— Покажіть паничеві Філіпу рецепт, — попросив її священик. — Він теж лікар. Я хочу, щоб він подивився, чи все гаразд із цими ліками. Я казав доктору Віґрему, що тепер, коли ти вчишся на лікаря, йому слід робити мені знижку. Мені доводиться платити йому жахливі суми. Протягом двох місяців він приходив щодня і брав п’ять шилінгів за візит. Ціла купа грошей, чи не так? Тепер він приходить двічі на тиждень. Я збираюся сказати йому, що можна більше не приходити. Якщо мені заманеться, я сам його покличу.

Поки Філіп читав рецепт, дядько пожирав його поглядом. Йому виписали наркотики — двоє різних ліків, але одні, як пояснив вікарій, слід було приймати лише під час нестерпних нападів невриту.

— Я дуже обережний, — заспокоїв чоловік. — Не хочу звикати до опіуму.

Про племінникові справи він не згадував. Філіп вирішив, що дядько розпинається про свої витрати, аби йому не спало на думку просити грошей. Він стільки витратив на лікаря і ще більше на ліки в аптекаря; поки він хворів, доводилося щодня розпалювати камін у спальні, а тепер у неділю йому доводиться замовляти карету до церкви вранці і ввечері. Розгнівавшись, Філіп збирався сказати дядькові, що той може не турбуватися — він не позичатиме в нього грошей, але прикусив язика. Здавалося, у старого залишилося дві речі — любов до смачної їжі й жадібність до грошей. Ось така відразлива старість.

По обіді прийшов доктор Віґрем, і після огляду Філіп провів його до хвіртки.

— Як ви оцінюєте його стан? — поцікавився він.

Доктор Віґрем більше схилявся не нашкодити, ніж допомогти; і якщо вдавалося, ніколи не озвучував конкретних думок. Його практика в Блекстейблі тривала вже тридцять п’ять років. Доктор Віґрем мав репутацію надійної людини, а чимало пацієнтів вважали, що надійний лікар кращий за розумного. У Блекстейблі працював також новий лікар (чоловік оселився тут років із десять тому, але досі вважали, наче він зазіхнув на чужу практику); пліткували, що він розумний, але серед забезпечених людей пацієнтів у нього майже не було, адже ніхто про нього нічого не знав.

— Ох, стан у нього не гірший, ніж можна було сподіватися, — відповів на Філіпове запитання доктор Віґрем.

— У нього щось серйозне?

— Ну, Філіпе, ваш дядько вже не юнак, — озвався лікар зі слабенькою обережною посмішкою, яка підказувала, що блекстейблський вікарій, однак, не такий вже старий.

— Здається, його непокоїть серце.

— Я незадоволений його серцем, — наважився зізнатися лікар. — Гадаю, йому слід бути обережним, дуже обережним.

У Філіпа аж язик свербів запитати, скільки ще залишилося дядькові,

1 ... 180 181 182 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Тягар пристрастей людських"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 24 липня 2023 22:12

Неймовірна книга, книга яка описує життя цікавої творчої людини, однозначно рекомендую!