Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

— Справді? Тоді краще прихопи кілька пляшок про всякий випадок, — порадила вона. — Це вино було тут іще до мене; можливо, навіть до Шару.

— Мерліне, на, тримай ще дві, — сказав Мандор, простягаючи мені пляшки. — Тільки обережно!

Він уважно обстежив полиці й витягнув ще дві пляшки. Ці не довірив нікому.

— Тепер розумію, чому ця фортеця часто потрапляє в облогу, — промовив він, звертаючись до Джасри. — Я б і сам був не проти її взяти, якби знав, що саме вона ховає у собі.

Вона ніжно торкнулася його плеча.

— Є й простіші шляхи отримати бажане, — сказала Джасра, посміхнувшись.

— Візьму це до уваги, — пообіцяв Мандор.

— Сподіваюся, ти зловиш мене на слові.

Я кахикнув.

Джасра роздратовано зиркнула на мене, тоді повернулася спиною. Слідом за нею ми пройшли крізь низькі двері, піднялися рипучими дерев’яними сходами і, проминувши простору комору, опинились у величезній занедбаній кухні.

— Коли прислуга потрібна, її завжди нема, — сказала вона, окинувши поглядом приміщення.

— Прислуга нам не знадобиться, — відгукнувся Мандор. — Покажи мені затишну трапезну, і я зроблю все, як треба.

— Дуже добре, — погодилася Джасра. — У такому разі прошу сюди.

Вона провела нас кухнею до дверей, далі ми проминули ще кілька кімнат і, нарешті, піднялися сходами.

— Льодовикові поля? — запитала. — Лавові плато? Гори? Чи штормове море?

— Якщо ти маєш на увазі вид за вікном, — відповів Мандор, — то я за гори.

Він подивився на мене, я кивнув, погоджуючись.

Джасра завела нас до вузької довгої кімнати, і ми взялися розчиняти численні віконниці. За шибами відкрилася багатобарвна панорама положистого гірського верхогір’я. У кімнаті було прохолодно, а вздовж однієї стіни тяглися трохи запорошені полиці, заставлені книгами, письмовим приладдям, кристалами, збільшувальними скельцями, бляшанками з фарбою. Полиці містили також нехитрі магічні прилади, а ще я побачив там мікроскоп і телескоп.

— Скільки тобі знадобиться часу? — звернулася Джасра до Мандора.

— Хвилина чи дві, — відповів той.

— У такому разі, — сказала вона, — мабуть, мені краще спочатку привести себе в порядок. Може, й вам це не завадить.

— Гарна думка, — відгукнувся я.

— Справді, — погодився Мандор.

Джасра показала нам кімнати неподалік, схоже, гостьові, де ми знайшли воду, мило та рушники, і залишила самих. Ми домовилися зустрітись у тій довгастій залі за пів години.

— Гадаєш, вона готує якусь капость? — запитав я, стягуючи сорочку.

— Ні, — відказав Мандор. — Тішу себе надією, що Джасра не захоче пропустити це застілля. Також, на мою думку, скористається шансом показати нам себе у найкращому світлі, зважаючи на те, що досі ми бачили її геть із іншого боку. А ще — можливість обмінятися чутками, рознюхати якісь секрети... — Він похитав головою. — Може, дотепер їй ніколи не варто було йняти віри, можливо, не варто буде довіряти їй і надалі, але сьогодні, наскільки можу судити, вона візьме тайм-аут.

— Покладаюся на твою думку, — мовив я і взявся хлюпатися, здіймаючи мильні бульбашки.

Мандор посміхнувся кутиком рота, тоді вичаклував штопор та відкоркував пляшки, щоби «дати їм трохи подихати». Тільки після цього теж заходився вмиватись. Я цінував його думку, але коли треба було стерегтися демонів чи обвалу стіни, більше сподівався на образ Лоґрусу.

Демони не з’явилися, стіна не впала нам на голову... Я зайшов до обідньої зали слідом за Мандором, спостерігаючи, як він небагатьма заклинаннями та жестами змінює кімнату. Стільниця на козлах і лави поступилися місцем круглому столу та зручним стільцям, розташованим так, щоб кожний із присутніх міг милуватися гірською панорамою. Джасра ще не повернулась. Я ніс із собою дві пляшки з вином, ті, яким Мандор уже дав подихати. Перш ніж я поставив їх на стіл, Мандор добув із повітря гаптовану скатертину та серветки, вишукану порцеляну з ручним розписом, що міг належати самому Міро[113], та столове срібло з мудрованим різьбленням. Якусь мить він уважно вивчав сервірування, тоді позбувся срібних ножів та виделок, замінивши їх наборами з іншим орнаментом. Мугикаючи під ніс, Мандор обійшов навколо столу, роздивляючись його під різними кутами. Я зробив крок до столу, аби звільнитися від пляшок, але саме тоді він викликав у центр столу велику кришталеву чашу, у якій плавали квіти. Я на крок відступив, бо на скатертині з’явилися ще й кришталеві келихи.

Я тихенько гмикнув, і він нарешті звернув на мене увагу.

— Ага, постав їх сюди. Осюди, Мерліне, — озвався Мандор, і ліворуч від мене на столі виникла ебонітова таця. — Треба нам з тобою перевірити, як збереглося вино, поки леді не приєдналася до нас, — додав, наливши у наші келихи трохи рубінової рідини.

Ми продегустували напій, і Мандор схвально кивнув. Вино було краще, ніж у Бейля. Значно краще.

— Бездоганно, — сказав я.

Він обігнув стіл, підійшов до вікна й визирнув крізь нього. Я зробив так само. «Десь у цих горах, — подумав я, — ховався в печері Дейв».

— Почуваюся ледь не винним, — промовив я, — через цей перепочинок. Мені треба було б подбати ще про купу всього...

— Можливо, купа ця навіть більша, ніж уявляєш, — відказав Мандор. — Але вважай це не перепочинком, а зміцненням власних позицій. До того ж маєш змогу дізнатися від цієї леді багато цікавого...

— Це правда. От тільки про що, гадки не маю.

Він покрутив келих, легенько збовтавши вино, відсьорбнув трохи й здвигнув плечима.

— Їй багато що відомо. Раптом вона про щось прохопиться або ж розтане від уваги до своєї персони і поділиться з нами інформацією. Грай тими картами, котрі маєш на руках.

Я теж відсьорбнув з келиха, хотів був трохи постібатися, мовляв, «у мене пальці засвербіли»[114]. Але насправді це поле Лоґрусу попереджало мене про наближання Джасри, яка простувала сусідньою залою. Я не став нічого казати Мандору, бо точно знав, що і він це відчуває. Просто повернувся обличчям до дверей, так само, як і він.

Джасра вбралась у білу відкриту сукню, що оголювала одне плече, ліве, а на правому трималася на діамантовій фібулі. Діадема, також діамантова, вінчала її блискуче волосся і, здавалося, сяяла інфрачервоним промінням. Джасра посміхалась, і від неї віяло гарними парфумами. Я мимоволі виструнчився й поглянув на нігті, аби переконатися, що під ними немає бруду.

Як завжди,