Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Дарина Люта

грудень 2012 року

Заплющила очі, вони ще повні сліз.

— І що нічого не можна зробити? Абсолютно нічого?! — руки тремтять, обличчя болить, але мене це мало хвилює на фоні істерики.

Пан Демянів не дивлячись мені в очі, оглядав мою руку, ігноруючи мої питання.  Невже його настільки цікавить  моя рука?! Хоча ще б пак, там красується синець від величезної лапи його синочка!

— Даринко, та ти не хвилюйся, все буде добре, — Марго сидить у затишному кріслі біля каміна, у неї дивний неохайний вигляд, зовсім не властивий їй. Посмішка на обличчі здається якоюсь вимученою, вкупі з погано стертою губною помадою, що лишила розводи біля губ.

Тася гріється перед самим каміном на підлозі, вона так і не одягла нічого, крім байки Кая, і якось заворожено дивиться на вогонь. Вона нагадує дику собаку, що вперше пустили в будинок — не находить собі місця. Якось неправильно думати про неї в такому ключі, але щось дике є в її погляді, що не дає асоціювати її з людиною. Я ж сиджу на дивані, поки мене зашивають, тримаю в руках пачку з соком (насправді Марго влила туди потайки вино, за що я їй, безумовно, вдячна, мене хоча б не душить від паніки). Моє запитання так і застигло в повітрі, пан Демянів узагалі намагався не розмовляти зі мною, що мене бентежить. Він же серед цих вовків найстарший, хіба він не повинен їм якось вправити мізки, щоб дати мені спокій?

— Пане Дем'янів! — здригаюся, коли чоловік намагається нанести на забиту руку мазь зі слини вовків. Баночка така сама, як давав мені брат, а я віддала Артуру. Дивно, шов на обличчі від розбитого скла він мазати не збирається, а синяк  на плечі, який мене мало хвилює.  Вириваю руку і швидко встаю, голова паморочиться від різкого руху.

— Скажіть їм, щоб вони відстали від мене! Ви ж тут головний, вони мають вас поважати та слухатися! Нехай відстануть від мене! – наголошую, стараючись

Чоловік застиг, його погляд стає шалено винуватим, і він, не витримуючи мого натиску, опускає голову. Марго підбігає до чоловіка й обіймає його. Стискає його руку і з такою ж жалістю дивиться на мене.

— Що? Дайте вгадаю — ви нічого не можете зробити, так?! — мені боляче, я в пеклі й знову хочу ревіти, але не дозволяю собі такої слабкості.

— Не можу, — чоловік зітхнув і підняв на мене очі, — я більше не альфа, лише людина, така сама, як ти. Усе, що в мене є, — це повага й авторитет, як найстаршого вовка в наших краях. Але його не вистачить, щоб захистити тебе, Дар'я. Особливо від наших законів, вибере вовчиця, або виберуть її.

— Або вб'ють, — додала Тася байдужим голосом, але при цьому на її обличчі промайнула тінь, немов вона про це мріє.

 Здригаюся і розгублено запитую:

— Уб'ють?

— Якщо тобі не пощастить як... — пан Дем'янів виразно подивився на Тасю.

— Як мені? — дівчина сумно посміхнулася і ковтнула з пачки, цікаво, що в неї замість соку налито? Вовкам начебто пити не можна?

— У такому разі тебе... — чоловік знову зам'явся.

— Тебе вб'ють, якщо твоя вовчиця прокинеться і не визнає вовка, ти ж не в зграї, — здригаються від тону вовчиці, їй начебто байдуже, що зі мною станеться. Хоча це зрозуміло, хто я їй? Навіть рідним людям немає до мене діла. Іван взагалі десь пропав зі своєю Дашею. Мені залишається тільки вірити, що цією тварюкою я не стану ніколи.

— А якщо вона не прокинеться взагалі? Що тоді? — запитую, заламуючи собі руки за спину.

— Ти станеш сексуальною іграшкою того, хто сильніший. Ставлю на одного з альф, — ще одна їдка відповідь від вовчиці, і я вже шкодую, що не забрала в неї випивку раніше, доки вона не стала така зла.

— Ти що таке несеш?! — підхопилася Марго, зло дивлячись на Тасю, того й гляди покусає. — Навіщо дівчинку лякаєш?! Ніхто їй нічого поганого не зробить! Кай обов'язково всіх переможе! А він її в образу не дасть, він хороший і так любить тебе!

— Любить?! — мій голос перейшов у істеричний вереск, тому що всім очевидно що нічого такого між нами явно не відбувається. — Це не кохання! Весь час б'є у спалахах гніву, принижує та ображає! Це не кохання, це ваше потворне "зв'язування"!!!

— Він обов'язково переможе інших і полюбить тебе, а ти його, — пан Дем'янів піднявся з дивана. — У вас просто немає вибору.

Немає вибору? Це як?! Вибір має бути завжди! Мій погляд метнувся до дверей, треба тікати! Втекти неважливо куди, лише якомога далі звідси!

— У тебе не вийде втекти, — припечатала Тася, навіть не глянувши на мене. — Особливо якщо білий альфа  пов'язаний з тобою. Кожного дня, що він із тобою поруч, його вовк звикає до твого запаху дедалі сильніше, можливо, він уже відчуває тебе за десятки кілометрів.

— Відчуває? Це як?! – перелякалась, відчуваючи, як все більше рухаюсь в сторону банальної істерики.

— Запах, а після... злягання може навіть почуття і думки, — додала вона трохи червоніючи, наче їй соромно про таке навіть говорити. У мене почало сіпатися око, якого ще злягання?! З Каєм? Та нізащо!

От ніяк не зрозумію, навіщо він замкнув мене з собою в кімнаті на чотири дні, якщо від цього це його зв'язування ще сильніше починає діяти? Він же мене ненавидить, і на мій подив я тепер розумію через що. Так, мало приємного бути пов'язаним із такою, за його мірками потворою, та ще й битися за неї з кимось. Хоча ні, мені вже здається, що остання частина йому подобається, навіщось же він мене сюди притягнув, щось мені не віриться, що він не знав, що вони не зрозуміють, що я вільна. Та ще й збрехав, що хоче знайти перевертня, що напав на мене. Збрехав, що потім відпустить додому. Я ж йому повірила, знову повірила покидьку. Нічому життя мене не вчить.