Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Макс. Розумію.

Філіп. Авжеж, розумієш. І зараз почнеш заспокоювати мене. А я знаю, що кілька днів тому вбив отого хлопчину Віл-кінсона. Через звичайнісіньку недбалість. І не кажи мені, що я не винен.

Макс. Оце ти вже верзеш дурниці. Хоча ти й справді був не досить обережний.

Філіп. В його смерті винен я. Я залишив його в цій кімнаті, в моєму кріслі, при розчинених дверях. Він був потрібен мені зовсім не для того.

Макс. Ти залишив його тут не навмисне. Тож облиш думати про це.

Філіп. Так, не навмисне. Просто через необачність підставив хлопця під кулю.

М а к с. Мабуть, рано чи пізно його б однаково вбили.

Філіп. Так-так, звичайно. Отже, все гаразд, правда? Все вийшло просто чудово. Як же я сам про це не подумав.

М а к с. Я цей твій настрій уже знаю. Знаю, що він мине, й ти знову станеш самим собою.

Філіп. Атож, мине. Але знаєш, коли мине? Коли я перепущу десять чарок віскі й опинюся в ліжку з якою-небудь шльондрою. Отоді я буду хоч куди. Ти це називаєш стати самим собою?

Макс. Ні.

Філіп. Мені це остобісіло. Знаєш, де б я хотів опинитися? Де-небудь на Рів'єрі, ну, хоча б у Сен-Тропезі,— прокинутися вранці, й щоб не було війни, й щоб мені подали на таці каву із справжніми вершками… І булочки зі свіжим суничним джемом, і яєчню з шинкою.

Макс. І щоб поряд — ця дівчина?

Філіп. І щоб поряд ця дівчина. Так, ти вгадав, — ця дівчина. З її чорнобурками й з усім.

Макс. Я ж казав, що це тобі шкодить.

Філіп. Або навпаки — допомагає. Я так давно на цій роботі, що мені все остогидло. Геть усе.

Макс. Ти працюєш заради того, щоб у всіх був такий добрий сніданок. Ти працюєш заради того, щоб ніхто не голодував. Ти працюєш заради того, щоб люди не боялися хвороб і старості, щоб вони жили й трудилися по-людському, а не як раби.

Філіп. Так-так. Авжеж. Я знаю.

Макс. Ти знаєш, заради чого ти працюєш. Ну, а в тому, що часом у тебе трохи розходяться нерви, немає, по-моєму, нічого дивного.

Філ і п. Цього разу нерви в мене розійшлися не на жарт, і триває це давно. Відколи зустрів її. Ти не знаєш, що робить із чоловіком жінка.

Чути, як, наближаючись, завиває, а потім вибухає на вулиці снаряд. Чути крик дитини — спочатку пронизливий, потім уривчастий, жалібний- тоненький. Чути тупотіння — розбігаються люди. Наближається другий снаряд. Філіп розчинив навстіж вікна. Після другого вибуху знову чути, як розбігаються люди.

Макс. Ти працюєш заради того, щоб назавжди покласти край цьому.

Філіп. Падлюки! Вони чекали закінчення сеансу в кінотеатрах!

Вибухає ще один снаряд, чути скавучання собаки.

Макс. Чуєш? Ти працюєш заради всіх. Ти працюєш заради дітей. Іноді навіть заради собак. Іди до своєї дівчини, побудь з нею трохи. Ти зараз потрібен їй.

Філіп. Ні. їй корисно буде посидіти на самоті. З отими її чорнобурками. До дідька все це.

М а к с. Ні. Йди до неї. Ти їй зараз потрібен.

Ще один снаряд наближається з надсадним свистом і вибухає за вікном. Цього разу не чути ні криків, ні тупотіння.

Я тут ляжу, трошки перепочину. А ти йди до неї.

Філіп. Добре. Гаразд. Як скажеш. Як скажеш, так я і зроблю. (Підходить до дверей і відчиняє їх).

Знову наростає свист снаряда, а потім чути вибух, цього разу за готелем.

Макс. Це тільки маленький фейерверк. Справжній обстріл буде вночі.

Філіп відчиняє двері до сусідньої кімнати. Чути, як він, зачиняючи їх, каже безбарвним голосом.

Філіп. Це я, Бріджес. Як ти тут?

Завіса

ДІЯ III, СЦЕНА 2

Приміщення артилерійського спостережного пункту в напівзруйнованому снарядами будинку на Естремадурському шосе. Спостережний пункт розташований у вежці, що увінчувала цей будинок вельми вигадливої архітектури; замість розтрощених, покручених вибухом металевих гвинтових сходів, що висять, не дістаючи підлоги, до стіни приставлена дерев'яна драбина. Глядачеві видно драбину й тільки частину кімнати, вікна якої виходять на Мадрід. Дія відбувається вночі, і мішки з піском, якими вдень закладали вікна, вийняті, але за вікнами нічого не видно, бо в Мадріді затемнення. На стінах висять великомасштабні військові карти, на яких кольоровими прапорцями й вузькими стрічками позначено позиції; на простому столі стоїть польовий телефон. Праворуч від столу, перед вузьким отвором у стіні — великий далекомір німецького зразка, а поряд — стілець. Перед другим отвором — стереотруба й стілець. Біля стіни праворуч — іще один стіл з телефоном. Унизу, біля драбини, стоїть вартовий з гвинтівкою з примкнутим багнетом; другий вартовий стоїть у кімнаті над драбиною; багнет його гвинтівки мало не дістає стелі. Коли завіса підіймається, на сцені, крім вартових, — ще двоє зв'язківців, що сидять, схилившись над столом. Коли завісу піднято, сцену освітлюють промені автомобільних фар, вихоплюючи з напівтемряви нижню частину драбини. Автомобіль наближається, світло фар уже засліплює вартового.

Вартовий. Ану, вимкни фари!

Світло фар б'є йому просто в очі.

(Бере гвинтівку напереваги й клацає затвором). Вимкни фари, чуєш?

Він каже це повільно, чітко й погрозливо; ясно, що він зараз вистрелить. Фари гаснуть, і зліва, звідти, де, очевидно, зупинився автомобіль, на сцену виходять троє чоловіків; двоє в офіцерській формі, один високий і дебелий, другий досить худорлявий, чепурний, в кавалерійських чоботях, що виблискують у світлі кишенькового ліхтаря, яким присвічує собі дебелий. Третій — цивільний. Вони переходять сцену й наближаються до драбини.

(Проказує першу половину пароля). Перемогу…

Худорлявий офіцер (недбало, зверхньо). Здобуде гідний.

Вартовий. Проходьте.

Худорлявий офіцер (цивільному). Доведеться піднятися цією драбиною.

Цивільний. Я вже тут бував.

Всі троє вилазять нагору драбиною. Другий вартовий, побачивши знаки розрізнення на кашкеті високого дебелого офіцера, виструнчується. Зв'язківці не підводяться з-за столу. Дебелий офіцер підходить до столу; за ним ідуть цивільний

і офіцер у блискучих чоботях, очевидно, ад'ютант.

Дебелий офіцер. А ці зв'язківці що ж?

Ад'ютант (зв'язківцям). Ану, встати! Струнко! Це ще таке, га?

Зв'язківці втомлено підводяться й виструнчуються.

Вільно!

Зв'язківці сідають. Дебелий офіцер вивчає карту. Цивільний зазирає в далекомір, але нічого не бачить у темряві.

Цивільний. Початок обстрілу призначено на дванадцяту? Ад'ютант (звертаючись до дебелого офіцера). Коли почнеться артналіт, пане генерал?

Генерал (говорить з німецьким акцентом). Припиніть ці розмофи.

Ад'ютант. Вибачте, пане генерал. Може, бажаєте переглянути накази? (Подає генералові стос надрукованих на машинці й скріплених разом наказів).