Читати книгу - "Пан Ніхто"

«Ну й що, коли вистачить на два дні? — озвалася в мені ота вередлива особа. — А як ти проживеш інші п'ять днів, до вівторка? І взагалі звідки ти взяв, що наступний вівторок буде кращий за сьогоднішній?»

Власне, саме у цьому сенс, а не у їжі. Людина може проіснувати без їжі кілька днів, але що чекає на неї після тих кількох днів?

Коли я дістався свого барлога, була вже дев'ята. Година, коли люди, повечерявши, сідають до телевізорів, щоб у домашньому затишку насолоджуватися кривавими драмами у ковбойському чи детективному варіантах. Темінь барака, глухий стукіт дощу й завивання вітру здалися мені зараз, у депресії розчарування, зовсім нестерпними. Але депресію слід послати під три чорти, бо моє становище не дозволяє віддаватися таким розкошам. Я зняв комбінезон і знову обгорнувся зім'ятими газетами, які лежали під дошкою. Потім вдягнувся й скоцюрбився у кутку. Вдалині, крізь діру в стіні барака, видно було фари автомобілів. Ось моє телебачення. Аби нагадувати мені, що поза самотністю цієї пустки світ ще існує.

Отже, ще цілий тиждень чекання… Ну й що з того? Коли сказати «цілий тиждень» — це здасться дуже довгим. А коли сказати «лише один тиждень» — уже не так багато. Людина завжди може витримати тиждень. А тим часом справи якось з'ясуються і, певно, влагодяться. Якщо із зв'язковим у кашкеті щось трапилося сьогодні, він прийде наступного разу. Якщо з тієї чи іншої причини його змінили, тоді прийде інший. Якщо наші вичікують, поки відшумить сенсація, вона вже забудеться. А коли вони піддалися на брехню… А як і піддалися, все одно перевірять… Вони не можуть не перевірити, а перевірка не може тривати безконечно…

Впіймалися на гачок? На який саме? Що я убив Тодорова? Чи став зрадником?

________

Середа й четвер минули так собі, бідні на хліб і щедрі на думки. На зовсім марні думки з приводу безповоротно давніх справ. Але я продовжував обмірковувати ті справи, бо не мав іншого способу згаяти час. І, обмірковуючи їх, я уявляв, що складаю звіт генералові, що я знову серед своїх, хоча й задля догани. Дістати догану від своїх набагато краще, ніж бути далеко від своїх, бути на самоті, запротореному в гнилий барак на край світу.

Тож я уявив, що перебуваю не в бараці, а в кабінеті генерала, і що там, крім генерала, небезпечний опонент — мій колишній шеф і добрий союзник — мій друг Борислав.

Власне, і колишній шеф є моїм другом, але він не схвалює деякі мої методи, розцінюючи їх звичайно як «схильність до авантюризму». Що ж до Борислава, він найчастіше виявляється моїм союзником, бо й сам на практиці не цурається тих методів.

І ось ми троє сидимо у темно-зелених кріслах під темно-зеленим фікусом, а генерал споглядає нас з-за столу, за своєю звичкою даючи можливість усім нам висловитися. Й оскільки дія відбувається у моїй голові і режисура повністю у моїх руках, я не тільки дозволив собі висловитися першим, а й використати можливість бути докладнішим, ніж треба. Після того, хочеш чи не хочеш, довелося надати слово колишньому шефові.

«Доповідь Боєва дуже докладна, але вельми скупа на аналізи й оцінки. Я не чув, щоб він поставив таке питання: «Де я помилився?» А раз попався, значить, десь помилився, і нема чого посилатися на об'єктивні причини, які б несприятливі вони не були…»

Вступ досить красномовний, щоб відгадати й подальшу промову, однак мій колишній шеф мав звичку добре зміцнювати свої позиції, перш ніж переходити в атаку. Тому він зауважив:

«Я, власне, не зрозумів, якої думки товариш Боєв про справжні спонуки осіб, які оперували проти нього, і взагалі відносно ступеня особистого зацікавлення у їхніх міркуваннях і діях. Отже, коли ласка, прошу повернутися до цього питання».

«Питання досить складне, — відповів, — я ще й досі не можу дати точної відповіді. Усі троє дурили мене й обсновували не тільки брехнями, але й правдою — своїми особистими долями і взаємними незлагодами, ілюзіями і невтоленими амбіціями. Чи Дороті хотіла мати мене за тимчасового партнера й обібрати з моєю допомогою Сеймура, чи Грейс прагнула справді помститися йому, показавши, що не він, а саме вона умовила мене, чи сам Сеймур хотів, щоб я став йому приятелем і супутником, — усе це важко встановити точно і, здається, не має особливого практичного значення. Важливо, що за всіх можливих ситуацій амбіція кожного з цієї трійки грунтувалася на одній і тій же спокутувальній жертві, і цією жертвою був я».

«Ясно, — кивнув мій колишній шеф. — З твоєї оцінки видно, що трійця справді спромоглася обснувати тебе брехнями настільки, що ти й зараз не можеш виплутатися з них. Ти кажеш — «не має практичного значення»? А чому? Та коли між тими людьми справді існували реальні суперечності, їх з самого початку треба було використати й поглибити, щоб полегшити твої дальші дії. Ти не зробив цього. І вчинив правильно, хоч і сам не знаєш чому. Ти бачив усе значно складнішим, ніж воно було насправді, але, на щастя, не збагнув, що то удавана складність. А, власне, як вимальовувалась ситуація у загальних рисах? Фронтальна атака Сеймура з метою підготувати і реалізувати вербовку Боєва. Оскільки ж американець припускав, що Боєв може ухилитися від спокуси, він підготував йому два ілюзорні напрями для втечі: Дорогі — у Швецію, і Грейс — у невідомому напрямку. Інакше кажучи, якщо Боєв надумав би утекти від Сеймура, він знову опинився б у нього. Оце й уся схема — елементарна і проста, якщо ми абстрагуємось від видимості особистих почуттів і пристрастей, покликаної обманути нашу людину».

«Навіть коли й так, Боєву пощастило уникнути як фронтальної атаки, так і обох фальшивих виходів», — не втримався Борислав.

«Правильно, — спокійно підтвердив мій колишній шеф — Боєву вдалося ухилитися від трьох підготовлених для нього пасток, одначе він поцілив у четверту: пастку «Тодоров».

«А як же було не потрапити, коли саме для цього ми його і відряджали: увійти в контакт з Тодоровим. Ось коронний номер у тактиці американця: наставити пастку там, де наша людина обов'язково втрапить».

«Бориславе, ти потім висловишся», —