Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— А пахне як із кухні хорошого ресторану.

— З моїм дідусем дивно очікувати чогось іншого.

Олександр здивовано подивився на мене.

— Попросила дідуся допомогти з організацією кухні. Він багато років працював шеф-кухарем у ресторані.

— Ти раніше не говорила про нього.

— Хіба? Йому ось днями виповнюється 100 років.

— Скільки?! Ти серйозно? Це ж просто неймовірно! На скільки я знаю, у нас на планеті мало хто доживав до такої значущої дати. Потрібно буде його привітати, якось відзначити таку дату. Може навіть статтю нехай про нього напишуть.

Потиснула плечима. Я не знала, як дідусь на таке відреагує.

— Просто завжди цікаво послухати довгожителів та їхні секрети довгого життя.

— Якщо з цього погляду думаю тоді погодитися.

— Він маминого чи татового батька батько?

— Мами і Стаса батько.

Король різко зупинився і з подивом подивився на мене.

— Я точно хочу з ним познайомитися! На скільки я пам'ятаю Стасу буде 30, а дідусеві твоєму 100. Це він що в 70 років батьком став?

— Так, другий раз. А перший у 57 років.

Король кашлянув у кулак.

— Мені зараз 57, дивлюся діти ні коли не пізно.

Я тільки посміхнулася

— А бабусі було, скільки коли твоя мама народилася?

— Ем, приблизно 40 або більше. Я точно не пам'ятаю, у них чи 15, чи 17 років різниця. Власне у моїх батьків теж 15 років різниця. Тільки мама у 18 років заміж вийшла, чим батька сильно позлила.

— Ну, так чекати до 40 зовсім було не обов'язково, — сказав він з посмішкою. — Ходімо, покажіть мені збірку кораблів і відділ розробки.

Олександр понад годину стояв на містку, дивився, як збирають кораблі.

— Знаєте, ви дійсно оживили цей завод і вдихнули в нього нове життя. Ось щось я не пам'ятаю, що б навіть п'ять років тому на ньому було так добре. Великих якихось змін я не помітив, але так добре тут. І на робітників дивлюся, обличчя приємні. Видно що людям подобається їхня робота.

— Так і є. Ви б знали скільки тут було скорочених людей. Майже половина. Ми досі не розуміємо, як завод у принципі примудрявся існувати.

— Пішли у відділ розробки.

Дорогою я зазирнула до Стаса, і у відділ розробки ми зайшли разом із ним і П'єром. І вже він розповідав, над чим вони наразі працюють, і які успіхи. Король усе уважно слухав, ставив правильні запитання. Мені тільки й доводилося стояти й дивуватися.

Коли вийшли з відділу розробки він сказав:

— Ну що ж, я радий. Усе дуже добре. Повторюся, ви оживили завод. Тепер навіть подумую, може вам ще кілька підприємств підкинути. Що скажеш Ізабелла?

— Я ж не одна це робила, тут велика заслуга Германа, Стаса і багатьох інших.

— Давай я буду тобі надсилати іноді документи по деяких підприємствах, а ти говоритимеш що думаєш.

— Ви занадто в мені впевнені...

— Ізо, але ти ж побачила як реанімувати вмираючий завод. Може побачиш і по інших. А потрібних людей тобі якщо що допоможуть знайти.

Мигцем глянула на Германа і Стаса, який був недалеко від нас і теж слухав рішення короля. Хлопці, не змовляючись, мені кивнули, ніби підбадьорюючи і погоджуючись із королем.

— Гаразд...

Стас пішов до себе у відділ. А я пішла проводжати короля. Ольга з Магнусом і оператором стояли на першому поверсі. Напевно сподівалися все ж на інтерв'ю.

— Ну що з ними робити? — втомлено запитав у мене король.

— Вони чекають вашого висновку щодо заводу.

Король беззвучно розмаявся.

— Ти так говориш, немов я інспектор або лікар. Гаразд скажу кілька ласкавих слів про завод, похвалю вас.

Я трохи зніяковіла. Ольга дуже зраділа інтерв'ю, хоч і намагалася тримати обличчя. Ми з Георгом стояли осторонь, слухали. Завжди приємно коли хвалять. Дуже різко виникло відчуття небезпеки. Я почала дивитися по сторонах. Прийомний батько якраз закінчив інтерв'ю, і оператор опустив камеру, і вони з журналісткою почали йти. Підійшла до короля. Потім побачила незнайомого чоловіка, одягненого у форму служби безпеки заводу.

Тільки ось у мене хороша пам'ять на обличчя і я не пам'ятаю, щоб ми брали його на роботу, і він тут раніше не працював. Значить це чужий. Як?! Мабуть будуть потім розбиратися. Бо я єдина помічаю в руках у нього маленький лазер, уже спрямований на Олександра, і встигаю закрити його собою. Біль обпік лопатку. Король розширеними від здивування очима дивиться на мене і хапає за плечі, притискає до себе і помічає кров на спині.

— Іза, — шепоче він.

— На вас роблять замах, — жорстко сказала я, — вас потрібно заховати. На завод пробрався щур.

Нас обступили хлопці з охорони короля. Король із жахом дивиться на мене. Не можу зрозуміти, чому він наляканий. Знову відчуття небезпеки. Вивільняюся з його рук і починаю оглядатися як і охорона. Стрільця вже спіймали і скували. Але я відчуваю небезпеку.