Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

229
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 183 184 185 ... 192
Перейти на сторінку:
відміряний йому вік стати таким, як ви. Сповнитись вашої мудрости та сили. Він не хотів бути Наступником — він бажав бути Першонародженим.

— Стати Квендо? Але ж це…

— Неможливо, відаю. І він обрав єдиний шлях, доступний чоловікові, щоб вивищитися над вами, Першими, — взяти діву-Еллет. А князівна з Доріату… Мій володарю, а в кого ж вона ще могла закохатися, коли у неї перед очима приклад батька та матері? Квендо, котрий вважає, що підкорив собі Напівбогиню, а насправді є її підданим… Не дивно, що панна відштовхнула гідного співця, котрий є старшим і мудрішим за неї. І тим більше їй не міг сподобатись свавільний воїн з Першого Дому, про якого ви оповідали — їй подобається опікуватись слабшим, так, щоб той цього не помічав, щоб вважав себе володарем вищої від себе жінки. Оце і є розгадка, вельможний Фінгоне. На жаль, ви праві в своїх здогадах — Берен використав вашого друга, використав свідомо і розважливо. Нам, Аданам, відомо про вас більше, ніж думаєте ви. В тому числі і те, що ви ніколи не порушуєте раз даного слова. Можливо мій родич і кохає свою Еллет, але вас, Ельдар, він ненавидить, десь там — в глибині серця.

— Морвен, мила, — лагідно мовив Фіндекано, — я б попросив вас не сповіщати поки що пані Емельдир про те, що син її живий. Якщо все дійсно так, як ви говорите, то Берен таки вирушить до Ангбанду — щоб довести всім Квенді свою вищість. І загине, напевне… Не треба тривожити жону — нехай сподівається.

— О, я не скажу нікому, — пообіцяла Морвен від серця, — навіть Гуріну. Ходімо снідати, володарю… На нас очікують ваші наближені.

Фіндекано кивнув, і пішов за розсудливою Аданет до сходів.

Десь через місяць опісля цієї розмови пробудився Тангородрім…

Виверження було жахливим, подейкували, що знову почнеться те саме, що в Дагор Браголлах. Фіндекано привів військо в стан бойової готовності, посилив залоги гірських фортець і почав очікувати. Він не думав, що все аж так жахливо — випалений степ не загориться вдруге, ну, а до появи балрогів, а чи дракона Ейтель-Сіріон був готовим.

Однак, нічого не трапилося — не було нового наступу ворожих військ… Гурін зі своїм загоном ризикнув виїхати на вивідки і повернувся зі звісткою: на півночі тиша.

Лише через рік Руссандол, котрий старанно збирав звістки з Доріату, якими його постачала Артаніс, сповістив Фіндекано, що один Сильмарил таки опинився в руках Ельве Сінголло.

— Тепер про це співають пісень, — оповідав Майтімо, кусаючи вуста від душевного болю, — панна Лутіень, мовляв, зачарувала самого Моргота чародійним танком, той заснув, а її meldo вийняв один Камінь з корони, хотів вийняти й решту, та зламав ножа…

— А якже вони потрапили до Ангбанду?

— Все та ж панна прийняла вигляд Тгурінгветіль, велетенської кажанихи, а Берена обернула вовкулакою.

— А вибрались як?

— А от тут слухай уважно, оtorno… При виході на них напав Каргарот — отой улюблений песик Морінготто. Нерозумний Адан, вважаючи, що Сильмарил є чародійним оберегом, ткнув Камінь тварі під носа, і вовцюга відкусив йому руку…

— Разом з Каменем?

— Так, милий брате.

— Бідолаха… Але може воно й на краще, — вимовив Фіндекано, — однак ти говорив, що Камінь таки в Доріаті…

— Фіндекано, цих двох з-під мурів Ангбанду винесли орли…

— Що?!

— Орли, оtorno… Торондор та його родичі.

— Гра Валар, — мовив Астальдо, — знову ця гра… Знаєш, мені з деякої пори цікаво — тоді, коли я тебе рятував, Торондор допомагав мені по власній волі, а чи за наказом з Валінору?

— Ми ніколи про це не дізнаємось, — зітхнув Руссандол, — принаймні, я волів би, щоб за наказом, тоді у мене вистачить сили шанувати Вишніх і надалі.

— Але ж чим закінчилась пісня?

— Берен та його князівна прибули до Менегроту. Сінголло розчулився, побачивши понівеченого зятя і пробачив йому те, що він не добув каменя. І тут примчався Маблунг — Сінголло послав його до мене, в Гімрінг…

— До тебе?

— Атож… Він же шукав доньку скрізь, трохи не оголосив війну Нарготронду, але Артаресто оповів посланникам, що Лутіень утекла, а моїх негідників він вигнав геть. Тоді Сінголло вирядив посланників до мене — не знаю вже з якою метою. Артаніс в черговому листі запевняє, що він спершу хотів оголосити війну Гімрінгу…

— О, Боги…

— Але потім передумав і вирішив прохати допомоги в пошуках князівни. Але посланники до мене не дібралися — на них напав Каргарот. Вижив лише Маблунг — він і доповів Тінголу, що тварь пройшла крізь захисний пояс і нині мчить по Доріату…

— Пройшла крізь пояс Меліян?

— Забагато див і збігів, чи не так? Князь Ельве урядив полювання — серед мисливців були Маблунг з Белегом, Берен і — зараз здивуєшся, — Гуан, який на той час блукав лісами Доріату. Ну, і закінчилося все доволі сумно: Каргарот серйозно понівечив Берена, але Гуан здолав тварь — коштом власного життя. Сильмарил воєвода Маблунг видобув з нутрощів вовкулаки, і помираючий Берен урочисто віддав його Сінголло.

— Він таки домігся визнання, — зітхнув Астальдо, — а що ж сталося з Лутіень?

— Вона згасла тієї ж миті, як Берен відійшов на Захід прямим шляхом і полинула за ним.

— Шкода такої вроди — вона дійсно кохала його.

— До стонадцяти балрогів нерозумних Синдаріе, — прошипів Руссандол, — Сильмарил… Сильмарил в Доріаті… Що робити, оtorno? Обітниця тягне мене на дно, наче камінь самогубця. Обітниця навіює мені лихі сни і підштовхує до вчинку, якого я сам соромитимусь… Поможи, побратиме, благаю… Зроби що-небудь, соколе мій…

— Слухай-но, Маедросе, — сказав Фіндекано, назвавши друга синдарським найменням, — твій єдиний порятунок — це згадати, що в короні Моргота зосталося ще два Сильмарили. Твори обіцяний союз, дай мені військо — і ми добудемо їх разом з короною Чорнобога. А тоді вже той з нас, хто залишиться в живих, буде думати як дістати третій камінь. Задачі потрібно вирішувати по черзі. Спершу — Ангбанд, тоді — Доріат… Якщо ми переможемо Моргота, то залякаємо Сінголло так, що він віддасть нам позосталий камінь. Зрештою там є Артаніс, котра має вплив… Не здавайся… Забудь про лихі сни… Готуйся до битви…

— Ти не давав Обітниці, - прошепотів Майтімо, — але ти говориш, як один з синів Феанаро…

— Ненька Нерданель назвала мене колись восьмим сином, — відповів Астальдо, — я — твій брат.

Пані Емельдир, котра зі сльозами на очах слухала мандрівних співців, що вихваляли звитяги її сина, дізналася згодом від них же, що Берен та Лутіень нібито об’явилися в Доріаті опісля своєї смерти. Лутіень знову вирятувала коханого, виблагавши

1 ... 183 184 185 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"