Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Що? — не повірив власним вухам Ґаз.

Коротун підійшов до командира.

— Дякую, харизматику! Ти не пошкодуєш, що взяв мене.

Каладін розвернувся й пішов назад, минаючи Ґаза. Сержант почухав потилицю:

— І це ти так насідав на мене, щоби вибрати однорукого карлика?

Але Каладін продовжував свій шлях, не озвавшись і словом у відповідь. Натомість він обернувся до каліки-гердазійця:

— Чому ти захотів піти зі мною? Ти ж нічогісінько не знаєш про різні мостонавідні команди.

— Ти обирав лише одного, — відказав чоловічок. — А значить, такого, хто відрізняється від усіх інших. І я гадаю, що ти хороша людина. Це по очах видно, харизматику, — він помовчав. — А що таке «мостонавідна команда»?

Безтурботність коротуна ви´кликала в Каладіна усмішку:

— Скоро сам побачиш. Як тебе звати?

— Лопен, — відказав той. — Дехто з родичів кличе мене Ексклюзивний Лопен, бо ніколи не стикався з тим, щоб іще когось так звали. А я багатьох розпитував — може, із сотню… ні, навіть дві сотні… словом, тьму-тьменну людей. І ніхто не чув такого імені.

Слухаючи цей словесний потік, Каладін лише кліпав очима. Чи ж він коли замовкав, щоби перевести подих?

Обслуга відпочивала в затінку заваленого на бік масивного моста. П’ятірка поранених долучилася до їхніх теревенів — навіть Лейтен вийшов з казарми, і це не могло не радувати. Через розтрощену ногу йому було дуже непросто рухатися. Каладін зробив, що міг, але бідолаха мав до скону кульгати.

Єдиним, хто не брав участі в розмові, був Даббід — мостонавідник, котрий пережив сильний бойовий шок. Він ходив услід за іншими, а от розмовляти не розмовляв. Каладін уже почав побоюватися, що той так і не відійде від своєї психічної травми.

Гоббер — круглолиций, щербатий чолов’яга, котрому стріла влучила в ногу — пересувався вже без милиці. Невдовзі він знову бігатиме на вилазки — і це також добре. Кожна пара рук була для них на вагу золота.

— Дуй он у ту казарму, — сказав Лопенові Каладін. — Біля дальньої стіни побачиш купу лахміття. Візьмеш собі ковдру, сандалі й жилет.

— Ясно, — відповів той і неквапливо попростував у вказаному напрямку, на ходу махаючи рукою кільком мостонавідникам.

Схрестивши руки на грудях, до командира підійшов Скеля.

— Що, новенький?

— Так, — підтвердив Каладін.

— Гадаю, тільки таких для нас сержанту і не шкода, — зітхнув рогоїд. — На це варто було очікувати. Відтепер він присилатиме нам лише найупослідженіших рекрутів.

Командиру так і кортіло якось висловити свою згоду, але він утримався. Сил, напевно, розізлилася б, розцінивши це як брехню.

— А від нового способу носити міст, — продовжив Скеля, — по-моєму, невелика користь. Це…

І змовк, бо над табором розлігся звук сурми, луною відбиваючись від кам’яних будівель, — немов удалині проревів великопанцирник. Каладін занервував. Чергувати випало його людям. Він напружено чекав на третю серію сигналів.

— Шикуйся! — загорлав він. — Швидше!

Чергували ще дев’ятнадцять команд, чия обслуга безладно заметушилася, але мостонавідники Каладіна злагоджено пройшли до місця збору. Вбраний у жилет Лопен вискочив із казарми й розгубився, дивлячись на чотири відділення й не знаючи, до якого бігти. Командир вагався: якщо поставити його в першу лінію, від бідолахи залишиться тільки мокре місце, але на будь-якій іншій позиції він лиш уповільнить їх.

— Лопене! — гукнув Каладін.

Однорукий віддав честь. «Він що, гадає, ніби потрапив у справжню армію?»

— Бачиш бочку з дощівкою? Збігай візьми в теслярських підмайстрів бурдюки — вони обіцяли мені, що позичать декілька. Наповни, скільки зможеш, і наздоганяй нас унизу.

— Єсть, харизматику! — викрикнув Лопен.

— Підняти міст! — наказав той, займаючи позицію в передньому ряду. — Плечове перенесення!

Четвертий міст рушив уперед. Доки деякі інші команди купчилися біля казарм, обслуга під орудою Каладіна вже перетнула складський двір. Вони раніше за всіх спустилися схилом і досягли першого зі стаціонарних мостів ще до того, як армія встигла хоч би вишикуватись. І вже там командир наказав опустити міст і чекати.

Невдовзі з горба швидким кроком спустився Лопен — і, як не дивно, із ним були Даббід і Гоббер. Кульгава нога останнього не давала як слід розігнатися, зате з брезенту та двох довгих палок вони спорудили імпровізовані ноші. Трійця підтюпцем підбігла до решти мостонавідників.

— Що це? — запитав Каладін.

— Ґон, ти велів мені принести, скільки зможу, — пояснив Лопен. — Ну, ми й позичили в теслярів цю штуку. Ті сказали, що носять у ній цурпалки, але наразі вона їм не потрібна, тож ми прихопили її та дісталися сюди. Правду я кажу, мулі?

Остання фраза стосувалася Даббіда, який тільки мовчки кивнув.

— Мулі? — перепитав Каладін.

— Це означає «німий», — пояснив Лопен, стенувши плечима. — Сам бачиш: він не надто схожий на базіку…

— Бачу. Що ж, молодці. Усій обслузі зайняти свої місця. Онде наближається армія.

Наступні кілька годин минули так, як вони й звикли очікувати від вилазки — за виснажливим перенесенням важкого моста через численні плато. Вода стала їм у великій пригоді. Під час таких атак армійці інколи напували обслугу, проте аж ніяк не настільки часто, як та відчувала спрагу. Тож можливість промочити губи після перетину кожного плато вартувала не менше, ніж якби в них було ще з півдюжини людей.

Але справжньою новиною стало те, що тренування дали результат. Члени Четвертої команди вже не почувалися цілковито знеможеними щоразу, коли опускали міст. Робота не стала легшою, але тепер їхні тіла були підготовлені до неї. Командир не раз і не два ловив на собі здивовані чи заздрісні погляди обслуги інших мостів, коли його люди сміялися й жартували, поки інші валилися додолу. Просто робити одну вилазку на тиждень чи близько того — як-от члени інших команд — було елементарно недостатньо. Додаткова порція їжі щовечора, підкріплена тренуваннями, дала його людям змогу наростити м’язи й підготувала їх до роботи.

Марш-кидок виявився довгим — чи не найдовшим на Каладіновій пам’яті. Дорога в східному напрямку розтяглась на багато годин. Це був поганий знак. Коли за пункт призначення їм правили ближні плато, вони нерідко прибували туди раніше від паршенді. Проте забіг на таку далеку відстань означав, що їхня мета — не дати ворогу втекти з яхонтосерцем. Шансу випередити противника в них не було.

А це означало, що штурм буде